Alina Pero - За межею обов’язку, Alina Pero

Леся зачекала, поки він вийде, потім швидко дістала свій телефон і написала повідомлення:
«Макс кудись терміново поїхав. Спробую дізнатися що сталося».
Вона розуміла, що її головне завдання — розслідування, але з кожним днем все більше заплутувалася в почуттях. Їй хотілося знати, що відбувається в його житті не лише як поліцейському, а й як жінці.
Леся швидко схопила свою сумку й вийшла з клубу, тримаючись на безпечній відстані. Вона знала, що це ризиковано, але Макс викликав у неї дедалі більше підозр. Вона мусила дізнатися, що він приховує.
Макс сів у свій чорний «Гелендваген» і рвучко зрушив з місця. Леся, не гаючи часу, стрибнула у свою машину й рушила слідом, тримаючись подалі, щоб він її не запідозрив.
Вулиці міста були темні, лише поодинокі ліхтарі освітлювали дорогу. Макс їхав швидко, впевнено, ніби точно знав, куди прямує. Леся напружено стискала кермо, намагаючись не втратити його з поля зору.
Він виїхав за місто. Дорога стала менш освітленою, і тепер було ще складніше залишатися непомітною. Леся вимкнула фари, щоб не видати себе.
Раптом Макс різко звернув на узбіччя й загальмував. Леся зупинилася трохи далі, ховаючись за деревами. Він вийшов з машини, оглянувся навколо і...
Щось змусило його насторожитися. Він дістав телефон, набрав номер і сказав лише одну фразу:
— Вона за мною стежить.
Лесю пройняв холодний піт. Він знав. Але звідки?!
Леся швидко зорієнтувалася. Паніка – найгірший варіант. Вона глибоко вдихнула й вирішила діяти спокійно.
Вона ввімкнула фари, рушила вперед і повільно під’їхала ближче, ніби нічого не сталося. Побачивши Макса, відкрила вікно й з удаваним здивуванням вигукнула:
— Макс? О, ти теж тут?
Він примружив очі, не поспішаючи опускаючи телефон.
— Леся? — його голос звучав насторожено. — Що ти тут робиш?
— Я могла б запитати в тебе те саме, — вона зітхнула й зобразила розгубленість. — Я просто… вирішила покататися, відволіктися від усього. Тут така тиша, гарна дорога. Люблю їздити без маршруту.
Макс мовчав, дивлячись на неї з підозрою.
— Вночі? За містом? Одна?
— А що тут такого? — вона натягнуто посміхнулася. — Ти ж сам казав, що я смілива.
Макс ще кілька секунд пильно її вивчав, а потім раптом усміхнувся.
— Справді казав.
Леся полегшено зітхнула, але всередині все ще відчувала тривогу. Він їй повірив? Чи просто зробив вигляд?
— Слухай, якщо ти вже тут, — несподівано промовив Макс, — може, прокатаємося разом?
Його пропозиція застала її зненацька. Це був шанс зрозуміти, куди він їхав, але й ризик наразити себе на ще більшу небезпеку.
Леся розуміла, що відмова може викликати ще більше підозр. Та й інтерес – як поліцейський, так і жіночий – узяв гору. Вона кивнула й усміхнулася:
— Чому б і ні? Давно не каталася вночі з гарною компанією.
Макс ледь помітно примружився, ніби оцінюючи її реакцію, але нічого не сказав. Він відчинив дверцята своєї машини й жестом запросив її сісти.
Як тільки вона опинилася поруч, він рушив з місця, ведучи авто впевненими рухами. Тиша наповнила салон, але це була не та тиша, що заспокоює, а та, що змушує відчувати кожен удар серця.
— Тож, Леся, — нарешті порушив мовчання Макс. — Розкажи мені щось цікаве. Наприклад, що тебе привело в моє життя?
Його голос звучав спокійно, навіть із легким жартівливим тоном, але Леся відчувала напругу. Це було випробування.
Леся ледь помітно всміхнулася й, замість відповіді, зробила хід у відповідь:
— А ти? Які у тебе були мрії в дитинстві? Хотів стати бізнесменом чи, може, кимось іншим?
Макс коротко хмикнув, не відриваючи погляду від дороги.
— Гарний маневр, — промовив він, усміхнувшись куточком губ. — Але гаразд, пограємо в цю гру.
Він зробив паузу, ніби щось обдумуючи, а потім сказав:
— У дитинстві я хотів бути пілотом. Любив дивитися на небо, уявляв, як літаю над містами, над морями. Але життя вирішило інакше.
Леся відчула, що ця тема справді важлива для нього. Вперше він сказав щось особисте, не просто кинувши фразу, а відкривши шматочок свого минулого.
— І що сталося? — запитала вона м'яко.
Макс поглянув на неї краєм ока, потім знову зосередився на дорозі.
— Сталося життя. У моєму світі мрії рідко збуваються.
Леся відчула, що якщо зараз натисне, він закриється. Тому вона просто кивнула.
— Але ж ти все одно керуєш. Просто не літаком, а іншим світом, — сказала вона.
Макс здивовано глянув на неї, ніби не очікував такої відповіді.
— Цікава думка, — пробурмотів він.
Машина плавно загальмувала біля нічного кафе.
— Виходь, — сказав Макс, виходячи сам. — Якщо вже ти зі мною, то хоча б вип'ємо кави.
Леся розуміла, що ця розмова була перевіркою. Він досі не довіряв їй, але тепер хоча б почав розглядати її як людину, а не просто новеньку, яка з’явилася невідомо звідки.