Alina Pero - За межею обов’язку, Alina Pero

Макс більше не міг ігнорувати відчуття, що щось не так. Леся змінилася—не зовні, але в її поведінці з’явилися деталі, яких він раніше не помічав або не хотів помічати.
Після їхньої ночі разом він очікував, що вона стане ближчою, відкритішою. Але навпаки—вона ніби будувала невидиму стіну між ними.
— Леся, — голос Макса був тихий, але твердий. — У мене до тебе одне питання.
Вона підняла на нього погляд, і в карих очах промайнуло щось схоже на тривогу.
— Що за питання?
— Ти впевнена, що прийшла в мій клуб просто працювати?
Її пальці мимоволі стиснулися в кулак, але вона змусила себе зберігати спокій.
— Макс, про що ти? — Вона примусила себе усміхнутися. — Ти мене перевіряєш?
Він мовчки дивився на неї, очі звузилися.
— Я перевіряю всіх. Це моя робота.
Леся відчула, як всередині все похололо. Він щось запідозрив.
Але наскільки?
Тиша між ними ставала гнітючою. Вона знала, що зараз від її реакції залежить усе.
Варіантів було небагато: або вона зможе переконати його, що йому привиділося, або…
Або він дійсно почне копати. І тоді гра закінчиться.
Леся відчула, як її охоплює паніка, але миттєво взяла себе в руки. Не можна показувати страх.
Вона хитро всміхнулася, нахилилася ближче й провела пальцями по коміру його сорочки.
— Макс, ти справді хочеш витрачати цей вечір на допити? — Її голос був м'яким, а погляд лукавим. — Чи є щось цікавіше, чим ми можемо зайнятися?
Він напружився. Його погляд ковзнув по її обличчю, ніби намагаючись визначити, наскільки щира ця гра.
— Ти що, намагаєшся мене відволікти?
Леся грайливо підняла брову.
— І це працює?
Макс нахилився ближче, вдихаючи її аромат, і ніби на мить забув, про що питав. Його пальці торкнулися її підборіддя.
— Ти дуже хитра, — пробурмотів він.
— Я знаю, — вона зухвало посміхнулася. — А тепер скажи, чому ти такий напружений? Щось трапилося?
Він відсторонився, і Леся відчула, що її маневр спрацював—напруження трохи спало.
— Просто справи. Не бери в голову.
Але вона знала: підозри не зникли. Вони просто відійшли на другий план.
Макс ще раз уважно глянув на Лесю, ніби роздумуючи, чи варто копати глибше. Але раптом його телефон завібрував у кишені. Він дістав його, глянув на екран, і на мить вираз його обличчя став жорсткішим.
— Вибач, але мені треба їхати, — коротко кинув він, встаючи з місця.
Леся не подавала виду, але її серце забилося швидше. Що могло його так раптово відволікти?
— Щось важливе? — невимушено поцікавилася вона.
— Як завжди, — Макс швидко накинув куртку. — Не сумуй без мене.
І вже за хвилину його не було