Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

- О, Маріє. Вона в нас уже не зовсім скромна та тиха дівчина. Ну, принаймні зі мною.

- В якому такому сенсі?

Майкл посміхнувся.

- В останню нашу розмову, коли Лізі на роботі стало погано, я хотів у неї все розпитати.

- І.

- І вона мене послала таким добірним матом. І вручила мені заяву про звільнення.

- Ну, в принципі, нічого не звичайного. Якщо дівчата добрі подруги, то цього й варто було чекати. І що ти підписав її заяву?

- Ні, звичайно ж, ні. Якщо Маша піде, то й Лізі довго не затримається. А я втрачу останню нагоду бути з нею поруч.

Бармен оновив наші напої.

- А у тебе як справи? Як там твоя Хлоя?

- Ну, вона поки що не моя. Але я маю намір швидко виправити цей нюанс. І в порівнянні з нею, твоя Лізі просто янголятко.

- Та що ти. Ти ж сам казав, що Хлоя ангел.

– Казав. Але це було до того як я, одним словом наломав дров и мое янголятко перетворилося на демона. Знаєш, вона на мене так дивиться, що прям дивуюсь як ще не пропалила в мені дірку. Якось врізала такого ляпаса, що аж вухо заклало. Я не сперечаюся, я заслужив не лише на це. Але все ж таки, тепер намагаюся триматися на сторожі.

- Ну, а мою гулю на пів голови ти й сам чудово пам'ятаєш.

Наш дикий сміх розлився по всьому бару привертаючи увагу відвідувачів.

- Знаєш Майкл, я думаю що наших фурій у жодному разі не можна знайомити. Інакше вони перетворяться на ураган і зметуть нас із тобою.

Посиденьки в барі затяглися до самої ночі. Відчуваю завтра настане розплата, у вигляді головного болю та похмілля.

Елізабет

Живіт потроху починав рости. Ну, зрозумілаж справа. Все-таки чотири з половиною місяці вагітності беруть своє. Почала швидко втомлюватися. Та ще й нудота, майже постійна, поступово мене вбивала.

Не знаю, скільки ще зможу протриматися. Мені треба буде піти з роботи, поки живіт зовсім не виріс. Тільки як мені попрощатися з Майклом я не знала. Як житиму, якщо не зможу бачити його щодня.

Мама з татом уже готують для мене і малюка кімнату. Я їм все розповіла. Так, вони звичайно вважають, що я не права, що не кажу правду батькові моєї дитини. Але я твердо встала на своєму і не скажу йому нічого, поки сама не буду до цього готова.

Я знаю, що чим більше чекаю з цією розмовою, тим складніше мені наважиться. Але, якби все було так просто.

У п'ятницю ми з Машею пішли до бару трохи відпочити від метушні та роботи. Вона пила свою маргариту, а я — апельсиновий сік. Вінс як завжди був на варті. Відганяв усіх непроханих залицяльників.

Вони з Машею так органічно і мило виглядали. Щоразу бачачи як вони воркують хотілося вити від болю. Єдине що мене все ж таки стримувало і не давало зійти з розуму, так це частинка коханого у мене під серцем.

Все було погано. І з кожним днем ставало все гірше. Хоча і виникала думка куди ще гірше. І що ви думаете? Так, саме так. Стало набагато гірше.

Маша як завжди почала розмову про мою вагітність. Про відповідальність, і все в тому ж дусі. І за якихось хвилин п'ять довбання мого мозку все і стало ще гірше. Наша компанія здригнулася знайомого голову. Що глухо пролунав за моєю спиною.

- Елізабет. Марія права, нам все ж таки варто поговорити до народження дитини, а не коли ти надумаєш. Я як батько маю на це таке ж право, як і ти. Хоча як я вже зрозумів ти не бажаєш моєї присутності у її житті.

Перед ними стояв Майкл. Власною персоною. І якщо взяти до уваги його посіріле обличчя. Можна дійти єдиного висновку.

ВІН ВСЕ ЧУВ.

У його голосі чулася злість і ще щось. А ось що саме Лізі так і не встигла збагнути. Сильні руки, обхопивши її за талію, стягли з крісла.

- Майкл, я не .... - Лізі почала протестувати.

- Поговоримо потім. - Рикнув на неї Майкл, припиняючи всі спроби завести розмову. Покірно опустивши голову, Лізі пішла слідом за ним. І хай буде, що буде. Вона вислухає його. А потім зникне назавжди із його життя. Вона була впевнена, майже на сто відсотків що її саме про це й попросять.   

***

Дорога додому до Майкла пройшла при повній тиши.

 Ніхто з них не знав, з чого почати розмову.

Для себе Елізабет все вирішила. Вона взагалі нічого не говоритиме. Просто вислухає його мовчки, а потім піде. Але цого розу назавжди.

Вона не бачила сенсу у суперечках. Дитину вона залишить, це обговоренню точно не підлягає. А ось чи захоче сам Майкл брати участь у житті малюка? Залежить лише від нього самого.

Лізі схвильовано, кидала погляди у його бік. Майкл хмурився. І навіть похмурим, вона його кохала. Такий рідний, він так близько. Варто тільки руку простягнути і... І робити це точно не можна.

Його погляд був повністю зосереджений на дорозі. Хотілося дізнатися, про що він зараз розмірковує. І водночас було дуже страшно знати.