Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

Розділ 11

Елізабет

Правду кажуть, що сльозами горю не допоможеш. Але варто визнати і те, що добре виплакавшись мені стало набагато легше.

Сьогодні наш Тімбілдінг добігає кінця. Ми всі з новими силами повертаємось додому. Завтра як завжди робота, купа дрібних турбот і все в тому ж дусі. Життя триває.

Скот зі Стівеном влаштували маленьке змагання із завоювання моєї уваги. І треба визнати, сильно мене цим потішили.

Задаровували квітами, смачненькими цукерками та іншою милою хрінню. Вже давно так ніхто не домагався моєї уваги. І це страшенно приємно.

Майкл поводився як професіонал. Суворий бос. Ны яких тобі зайвих поглядів чи запитань. Нічого. Зовсім нічого.

Мені навіть почало здаватися, що все те, що в нас було, це моя дурна фантазія, вигадки моєї уяви.

Але це точно була не фантазія. Наші незрозумілі і такі заплутані стосунки були насправді. Підтвердження цього мене чекало наприкінці місяця.

Затримка.

Тест на вагітність.

І дві смужки на ньому.

 

***

 

- Ти мусиш йому сказати. - Маша промивала мені мозок майже щодня. Я вже триста разів пошкодувала, що в пориві паніки подзвонила, і все розповіла.

Вони з Вінсом оточили мене прямо гіпер опікою. Не відходили від мене, ні вдома, ні на роботі.

Я злилася, і водночас була їм дуже вдячна. Новина про те, що в мені зародилася частка Майкла і радувала і вбивала одночасно.

Я мучилася у сумнівах, говорити йому чи ні. Адже боялася його реакціі.

- Лізі, прислухайся будь ласка до мене. Він має право знати, що у вас буде спільна дитина. Як би там не було, малюк має право на двох батьків. Подумай, будь ласка, про це.

- Маш ти думаєш я не хочу йому говорити просто через власні образи? - Сльози градинками стали котиться по моєму обличчю.

Взагалі, останнім часом я дуже багато плачу. Мій лікар каже, що це гормони. Адже вона не знає справжньої причини цього потопу. А я її не виправляла. Навіщо комусь чужі переживання.

- Ти думаєш я сама не мрію йому все розповісти? Та я просто не знаю, як Майкл прийме цю новину. Я боюся почути вказівки позбудеться цієї крихти. Адже ми розлучилися. І ні про що таке не домовлялися. Боюся почути звинувачення, що я зробила це навмисне, щоб його повернути. Але… Але я так не хочу. Не хочу щоб моя дитина відчувала себе непотрібною рідному батькові, який буде поруч тільки через почуття обов'язку. Цей малюк буде йому тягарем. Зв'яже по руках та ногах. А Майкл чітко дав зрозуміти, що створення сім'ї не входить до його подальших планів. Принаймні зі мною. І як би боляче це не звучало, це правда. І від неї нікуди не подітися. Отже, дякую за турботу, я вже якось сама виховаю свого малюка.

- Люба моя, ти не сама. І ніколи не будеш сама. Я завжди поряд, і тебе підтримаю.

- І я теж-втрутився Вінс. Весь цей час він сидів мовчки і не втручався в нашу розмову. І за це я була йому безмежно вдячна.

- Маша, якби ти знала. Як мені страшно почути щось подібне від Майкла. Я цього просто не переживу. Я не зможу.

 

Майкл Чотири місяці по тому

- Майкл, та ти напевно жартуєш? - вже биту годину твердив мені ці слова Том Кін, мій найкращий друг дитинства.

- Томе, я серйозний як ніколи. - І знову в нього напад сміх.

- Знаєш, я таки не вірю. Твоя мама, і «добровільно» склала свої повноваження свахи. Так цього просто не може бути.

- Ну, не зовсім добровільно, якщо вже казати відверто.

- То що ти зробив? Тільки не кажи, що нарешті послухав моєї поради і нарешті втрутив у все це батька?

- Так, довелося. Та мама сама мені просто іншого вибору не лишила. Ця її протеже Соня, з розуму мене мало не звела. Я сам собі дивуюся, скільки терпів? Як я її взагалі ще там у лісі не придушив? Адже була така можливість.

- І місця повно, де можна було б труп приховати.

Том підняв келих з віскі. Ми вже биту годину сиділи в барі, і пили за наші злети в бізнесі та провали в особистому житті. Ми знаємо один одного вже цілу вічність, тому охоче ділилися всім. Ми скоріше були як брати, хоч і не кровні.

- Майкл, а що з Лізі робити думаєш?

- Не знаю. – Голова починала гудіти. - Ми поводимося так, наче нічого й не було між нами. Крім роботи звичайно. Ці два хлюпики Скот і Стів, продовжують виробовувати моє терпіння, бігають за нею по п'ятах. Від звільнення їх рятує лише те, що Лізі не відповідає на всі їхні старання. Так що, нехай поки що живуть.

- А що Лізі? Вона взагалі не виявляє до тебе жодних почуттів.

- Знаєш, останнім часом вона стала дуже дивно поводитися. Вона схудла. Стала частіше брати відгули.

- Може, у неї хтось є? Поза офісом?

- Ні, я так не думаю. У неї якийсь болісно блідий вигляд. Я хвилююсь за неї. І спитати не маю права.

- Може, все ж варто поговорити з її подругою скромницею Марією?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍