Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Ігор стійко розставляє ноги і розташовує руки біля стегон долонями назовні, налаштовуючись «ловити» її лоу кік. Але дівчина несподівано сіпається всім ділом, змінюючи курс, крутиться як дзиґа і б'є ногою з розвороту, маючи намір вдарити його по голові. Так раптово, що Ігор ледве встигає, підняти руки, що висять унизу.

Несподівано. Дуже несподівано. Поки Ігор намагається усвідомити той факт, що якесь дрібне дівчисько застало його зненацька, як на нього раптом обрушується потужний удар у стегно. Лоу кік. Тепер довбаний лоу кік! 

М'язи стегна звело. Не те щоб надто боляче. Але неочікувано. Охрініти.

Ігор морщиться, піднімає очманілий погляд на обличчя дівчинки і наштовхується на гарячий нещадний вогонь, що плескається на дні її сіро-зелених очей. Лякаючий, нервовий. Примушуючий Ігоря знову відчувати цю дивну внутрішню роздвоєність.

З секунду дівчина знищує його поглядом, а через мить у його обличчя летить незапланований сьогоднішнім тренуванням апперкот.

Рефлекси, треновані роками, справно спрацьовують, Ігор відхиляється, і кулак дівчинки розсікає порожнє повітря. Ігор не встигає навіть подумати, про те, що дівчисько перейшла кордони, коли на нього обрушується град нескінченних ударів: бекфіст, джеб з лівої, аперкот. Здивований Ігор насилу встигає їх блокувати. Рухи дівчини блискавичні, хаотичні.

Чи встигала вона продумати тактику бою або лупила навмання? Ні, навряд чи продумувала. Занадто емоційна. Удари рвані, затяті. Холоднокровністю тут і не пахне. Це щось особисте. Глибоке.

Схоже на помсту.

Десь на задньому фоні долинає обурений крик тренера. Але дівчисько це не зупиняє.

Ігор ледве встигає відбиватися від її безперервних хуків, намагаючись встежити за швидкими рухами рук, коли дівчина несподівано шумно видихає, групується, а наступної миті Ігор відчуває сильний біль у правому боці. 

Зараза! Коліном прямо в печінку! Біль скручує, змушує смикнутися, зігнутися, але рука рефлекторно скидається, і в мить її нога, зігнута в коліні, виявляється в його руці. Лють і біль затоплює свідомість. Все відбувається менш ніж за секунду. Занадто швидко. Він не встигає подумати. Не відаючи що творить, Ігор сильніше перехоплює її ногу і вперши вільну руку в плече дівчини, з розмаху жбурляє її, немов ляльку, об підлогу.

Дівча ударяється спиною так сильно, що вибиває дух. Ігор бачить, як вона у беззвучному крику відкриває рота, вигинається всім тілом. Намагається вдихнути, але легені так сильно спазмував удар об тверду поверхню, що повітря відмовляється проникати всередину її тіла. Ігор дивиться на розплющені в жаху величезні очі, і тупо моргає, коли на голову немов сокира опускається усвідомлення. Усвідомлення, ЩО він зробив.

Він дивиться на неї, потім на свої руки, знову на дівчисько і щось велике і болісне починає повертатися всередині. Жаль разом з наростаючим почуттям провини гігантськими шурупами вкручується в його ребра. Примушує задихнутися і в зневірі затрясти головою.

Звідкись здалеку, ніби з пекла звучить рев. Ігор розгублено піднімає очі і бачить наближаючогося переповнюваного люттю тренера.

- ТИ ОХРІНІВ? - Кричить тренер, стискаючи кулаки, ледве стримуючи себе, щоб не врізати Ігореві добряче.

Опускається на одне коліно перед дівчиськом.

- Кіро, заспокойся, все добре. - швидко вимовляє Михайло Андрійович, нахилившись до її обличчя і поклавши руку на груди трохи нижче шиї. - Заспокойся. І зроби невеликий вдих. Давай.

Тренер притискає долоню до її грудей, припиняючи її судомні спроби ковтнути повітря, і дівчина трохи заспокоюється, розслаблює грудну клітину, і невелика порція кисню з гучним хрипом нарешті проникає у її легені. Дівча моргає і фокусує погляд на тренері. Робить ще один вдих. Потім ще. І дихає. Дихає. Коли її дихання більш-менш вирівнюється, тренер допомагає їй підвестися та сісти. А Ігор нарешті видихає, розуміючи, що весь цей час теж не дихав, не міг.

- Ти як, нормально? - З участю заглядаючи в очі дівча, питає тренер і, дочекавшись позитивного кивка, повертається у бік Ігоря. Співчутливий погляд миттєво поступається місцем засуджувальному, гнівному.

- Що це було? - Звучить тихий загрозливий рик, від якого холодок по спині і волосся дибки. Ігор розгублено моргає і дивиться на дівчину, немов у пошуках підтримки, немов чекаючи, що вона зараз все пояснить. Пояснить те, що Ігор і сам зрозуміти нездатний. Він не розрахував сили. Але це вона! Підбила його, кинула виклик, змусила боронитися. Вона перша.

Ігореві стає самому від себе гидко. Ці виправдання годяться хіба що для дитячого садка.

- ЩО ЦЕ, БЛЯХА, БУЛО? - вже на всю горлянку репетує тренер. Так що навіть малюки присіли і зацьковано дивляться на бурхливий ураган у вигляді їхнього улюбленого доброго вчителя. Та що там малюки, Ігор сам насилу втримав себе від того, щоб не втиснути голову в плечі як боягузливий страус.

- Я... Це... - заїкається Ігор, нездатний зосередитися, раз у раз бігаючи очима від дівчини до тренера. - Це випадковість. - Нарешті вимовляє більш-менш складно.

- Випадковість?! - витріщивши очі і підійшовши впритул до Ігоря, загрозливо гарчить тренер йому в обличчя. - Ти міг її вбити! Зламати хребет! Випадково! Ти розумієш, що твориш?!

Ігор судорожно ковтає ком, що підступив до горла. Вкотре кидає погляд на дівчину. Чорт, а він правий. Вона маленька, тендітна, незважаючи на треноване тіло, він міг убити її однією лівою. Про що вона думала, коли кидалася на нього, як божевільна фурія? Про що він думав, коли вирішив протистояти їй? Чому одразу не відштовхнув і не пішов? Навіщо вплутався в її гру?