Альма Лібрем - Сусід на одну ніч, Альма Лібрем

Розділ сімнадцятий

Василь Васильович підняв на племінника уважний погляд.

- Впевнений?

- Та звісно, - серйозно кивнув Саша, помітивши, як я підозріливо кривлюсь. – Звісно, впевнений! Я вам більше скажу, з них вийде чудова пара!

- Але якось розкрутити б…

Шеф явно всерйоз задумався. «Якось розкручувати» він не вмів, та, напевне, хотів навчитись. В погляді сяйнуло щось подібне до інтересу.

- Знаєш, - протягнув мій новоспечений чоловік з таким самим загадковим виглядом, - а ви ж на каналі можете зіграти на їх взаємодії. І сказати, що вони справді закохана пара. Перші глядачі прийдуть вже на це!

Василь Васильович скривився.

- Думаєш, вони погодяться?

- Звісно! Задля свого шоу – хто б не погодився, - знизав плечима Саша і знову підморгнув дядькові. – Вони ж наче як вільні. І нікому в цьому житті ще кар’єрне зростання не заважало. Можна трохи підвищити зарплату. А ти, дядь Вась, і на каналі нарешті отримаєш міцну програму, і інвесторів зможеш привабити. І не сидітимеш на весіллі у власного племінника так, наче тут когось ховають!

Невдоволений вигляд Василя Васильовича миттєво змінився на радісний та щасливий. Він так серйозно поставився до ідеї Саші, що, здається, планував негайно впроваджувати її.

Я тільки здивовано глянула на коханого і м’яко поцікавилась:

- Ти всерйоз вважаєш, що це гарна ідея?

- Чому ні? – знизав плечима Олександр.

- Ну… Наприклад, тому, що вони – дорослі люди, які, здається, терпіти один одного не можуть, - серйозно промовила я. – Ти давно їх знаєш?..

- Достатньо, щоб не сумніватись в тому, що вчиняю правильно, - загадково посміхнувся Саша.

Я запитально вигнула брови. Він не відповів – заграла музика, треба було йти танцювати. Олександр подав мені руку, і я з подивом прийняла його долоню. Здається, всі знали, що Саша терпіти не міг танцювати. І я, звісно, знала про це також, як і про те, що весілля він влаштував винятково заради мене, вважаючи, що сам би легко обмежився чимось простішим, наприклад, вечерею на двох в ресторані.

Проте, всі мої пропозиції не запрошувати гостей відкидались геть з такою впевненістю, наче Саша раптово полюбив святкування.

- Ти так на мене дивилась, - пробурмотів мені на вухо Саша, коли ми опинились серед танцюючих, - коли я запропонував тобі руку, наче по моєму зап’ястю повзало три десятки змій.

- Це було дуже несподівано. Ти терпіти не можеш танці.

- Зате я люблю тебе, - твердо промовив Саша. – Надто люблю, щоб відмовити собі в задоволенні танцювати з тобою.

Я посміхнулась і спробувала розслабитись – тим паче, зробити це в обіймах коханого було не так вже й складно.

В тому, як тримався Саша, також відчувалась легка напруга. Напевне, він щиро намагався не відтоптати мені ноги і не зіпсувати весільну сукню. Та яка різниця, що буде з сукнею? Головне ж те, що ми з Сашею будемо разом – і будемо любити один одного, що б не трапилось.

- Знаєш, - прошепотів він, - у весільних клятвах прийнято казати, що і в горі, і в радості… Та ми з тобою зробимо так, що ніякого горя у нас просто не буде. Я тобі обіцяю. Віриш?

- Вірю, - озвалась я, не в силах стримати посмішку. – Знаєш… Ті зимові канікули, що подарували мені тебе, напевне, мені з самих небес послали.

- Так, - кивнув Саша. – Я й подумати не міг… Але добре, що ми знайшли в собі сили повірити в наше кохання. Хтось от пручається.

Він направив виразний погляд в бік Маші та Жені. Ті також танцювали, але так, наче боялись зайвий раз торкнутись один одного. Я лише осміхнулась – збоку можна було побачити що завгодно, але тільки не ненависть.

- Думаю, дядько Василь допоможе їм зрозуміти власні почуття, - гмикнув Олександр. – Бо, судячи з того, як він на них дивиться, він надихнувся поданою ідеєю.

Чоловік закрутив мене в танці, не даючи відповісти, а тоді, під шум музики, раптом запропонував:

- Втечемо?

- З власного весілля? – вигнула брови я.

- Так! – ствердно кивнув він. – Тільки ти і я, удвох…

Я озирнулась. Гості танцювали, хтось вже спробував посваритись, і, якщо чесно, у мене не було ані найменшого бажання знову слухати скиглення Василя Васильовича.

- Втечемо, - кивнула я.

Бо знала: з цим чоловіком я буду щаслива де завгодно.

 

Друзі, сьогодні в мене стартувала нова історія про веселих сусідів: "Сусід на замовлення". Зазирайте на вогник! Кнопку можна знайти в анотації!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно