Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Я... - Адріан приклав до вуст палець натякаючи, щоб я мовчала.
Мабуть, у них гарний слух. Я ствердно мотнула головою, сигналізуючи йому, що зрозуміла й пішла за ним.
Ми мовчки спустилися на перший поверх.
- Фух, - сказав Адріан та витер піт з чола. - Знаєш, я так подумав ... Ти повинна мені доплачувати за стрес!
Я підняла брови. Він розсміявся.
- Ну, принаймні ти на це заслуговуєш. - сказала я. - Покажи мені де тут каса та я подумаю, скільки можу виділити тобі грошей за допомогу.
- Лейя перестань, я пожартував! Я тут безплатно мешкаю, це і є моя плата. - Серйозно пробурмотів він.
Я знизала плечима. Наполягати я не збиралася.
- Але, поки ми маємо час, треба перекусити та я дійсно хочу тебе ознайомити з деякими правилами готелю. Піцу я вже замовив, єдине, що мені треба буде за нею сходити.
- Коли ти встиг? - Я здивовано подивилась на нього.
- Ще вранці, перед тим як тебе розбудити. - Посміхнувся він.
Дивовижний чоловік - пронеслась в моїй голові думка, та я її зразу засунула якомога подалі.
Я відчула, що навряд чи зможу зараз з'їсти бодай шматочок. Але, з іншого боку, не зрозуміло, коли ще на це буде час.
- І ти ж розумієш, що нам доведеться слідкувати за ними в місті ? - Адріан вже звичним жестом поправив волосся на голові.
- Розумію. - Присіла я на стілець біля своєрідної рецепції. - До речі, чому ти не сказав мені, що її чоловік Ельф?
– Забув. – Тихо сказав Адріан. - Стільки всього звалилося одразу й треба було швидко вирішувати купу питань. Та я не звик пояснювати комусь кожну дрібницю. У наших світах про це знають всі, тому я навіть не подумав, що для тебе це дійсно потрібне й важливе знання.
- А як вони... Тобто. А чому вона не зробила його вампіром? Чи це неможливо зробити з ельфами?
Адріан цикнув на мене, я зрозуміла, що сказала це занадто голосно, та приклала пальці до вуст з переляку.
- Можливо, й було таке. Просто вони не бажають цього. Він не хоче. І вона сприймає це. Кохання – воно таке! – Він усміхнувся. - А ще вона дуже ревнива, тому переставай так дивитися на Лендіона, якщо не хочеш лишитися своїх гарних очей.
Я зойкнула.
- Я просто вперше бачу ельфа, нічого такого, навіть думки про це не було.
- Я розумію, а от Еріка ні! Тож будь обережна! Ельфів ти ще побачиш дуже багато й пороздивляєшся детальніше. Просто Лендіон поганий для цього "зразок".
- Я розумію. - Від незручності я почала розглядати все, що було на столі.
Адріан прослідкував за моїм поглядом.
- Дивись! – Показав він на дерев'яну скриньку. - Тут знаходяться медальйони. - Він відкрив скриньку та дістав з неї один медальйон, такий самий, як висів у нього на шиї. – Це індеміон. - Він тицьнув на чорний камінь всередині. - Камінь, який допомагає у цьому світі приховувати свою сутність. При виготовленні таких артефактів використовується чарівний пил та руни.
Він перевернув медальйон лицьовою стороною вниз і я побачила руни, які були викарбувані на камені й позаду нього на металі, що тримав камінь.
- Одягнуть такий наші гості й ніхто не побачить іклів Еріки та вух Лендіона.
- Як цікаво. - Глянула я на такий самий кулон, який висів на його шиї. - А що ховаєш ти? Хвіст? - Я посміхнулася подивившись у його очі, вони на мить розширилися, а Адріан прокашлявся й поправивши волосся рукою опустив очі на скриньку ховаючи артефакт.
- Угу, і око посередині - я циклоп!
Я розкрила рота, а Адріан глянув на мене й розреготався.
- Я жартую Лейя!
- Ну й жарти у тебе! – Спохмурніла я.
- Та гаразд тобі! Так. Про артефакти зрозуміла? Тому хто виходить у місто ти даєш артефакт.
Я кивнула.
– Здебільшого відвідувачі знають, що з ними робити. У різних готелях різні артефакти, це не завжди можуть бути кулони, а й браслети, персні, брошки... І не забувай потім забирати їх у тих, хто виписується з готелю. Дуже дорогі штучки, розоришся на нових. Їх не так вже й багато зараз лишилося в готелі. Може, навіть у найближчому майбутньому варто подумати над тим щоб замовити парочку.
- Зрозуміла. - Кивнула я й глянувши на скриньки подумала, що Адріан майстерно змінив тему та намагався мене заговорити. Ні, інформація справді була важливою, але не менш важливою була інформація й про нього. Ну нічого, я з'ясую пізніше що він приховує.
- Далі... - Промовив він і підсунув до мене якийсь папірець. – Це самописець. Він пише імена гостей, номер у якому вони зупинилися, коли, на скільки часу та скільки заплатили.
Я з подивом провела пальцями по листку. Звичайний такий білий аркуш, чимось був схожий на альбомний для малювання, таких у Діани було повно.
- Для його активації тицяєш палецем сюди. - Він підсунув невелику пляшку, що нагадувала місткість для чорнила, та тицнув свій палець туди. На пальці заблищали блискітки. А далі підніс його до пергаменту й наніс блискітки на одну з рун. Листок засяяв, як екран смартфона, й на ньому з'явилися імена подружжя Трін й номер кімнати в якій вони зупинилися. А також дата та час.
- Дивовижно! - Ахнула я проводячи пальцями по літерах. - А куди всі дані діваються? – Запитала я бачачи як зникають написи.
- Вони передаються до під'єднаної до нього книжки, яка лежить у спеціальній кімнаті. Я тобі згодом її покажу. Там й знаходиться сейф із грошима готелю, і не тільки він. А тут... - Він показав на ще одну скриньку. - Трохи грошей для решти, якщо знадобиться після оплати та місцеві гроші. Щоб гості могли спокійно гуляти магазинами та дозволити собі щось в кафе.
– Як усе продумано. - Не втомлювалася дивуватися я.
- А то! - Підморгнув він мені. - У цієї системи, за якою існує готель - роки практики!
В цей момент у нього задзвонив мобільний. Він глянув на екран.
- О, я побіг за піцою! Знайдеш собі заняття на десять хвилин?
Я глянула на стіл і кивнула.
- Так, обміркую інформацію, яку ти мені розповів.
- От і відмінно! – Він пішов до виходу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Готель Світів , Ді Мія», після закриття браузера.