Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Я подивилася на стіни, вони були чорного кольору, по них вилася вогняна рослина. З бутонами червоно-жовтогарячих квітів, які нагадували полум'я в каміні. Їхні бутони були чимось схожі на лілії. Квітки з'єднувалися між собою, як не дивно, зеленими корінцями та листочками.
– Амдей. - Справа рук ботаніків із Фуегосу та Флорілейського лісу.

- Вийшло... - Я не могла підібрати слово.  - Заворожливо. - Я здивовано ахнула, коли мій погляд ковзнув по стелі.

 На ньому був той самий ефект "лави" як й на підлозі, а посередині, над дверима, висіла величезна золота люстра з безліччю свічників, у яких горів вогонь.

 Температура в кімнаті трохи підвищувала температуру у всьому готелі, але все ж таки була комфортна для перебування.

 І тут я відчула як місце де була руна почала трохи нагріватися. Я глянула на руку та побачила, як руна проявилася й засіяла червоним кольором. Адріан кинув на неї погляд та відразу посерйознішав.

– Прибули! - Він поправив горловину своєї сорочки та подивився на ковані двері, які зі скрипом повільно відчинялися.

 Мій погляд прикувався до порталу. Двері відчинилися, за нею виднілися лише темрява. Я здригнулася й відчула як Адріан погладив мене по руці. Й тут у дверях з'явилася Місис Трін. Вона була одягнена в чорну приталену довгу сукню, дуже схожу на ту, в якій вона була, коли ми говорили по дзеркалу. Взута в червоні туфлі на високих підборах, Її волосся було підкручене та зібране у високу зачіску, а декілька локонів падало на обличчя.  

Вона лукаво посміхнулась та ступила в кімнату. Стук від її підборів луною промайнув приміщенням, а слідом за нею в кімнату увійшов високий гарний чоловік в білих штанях і блакитній сорочці з довгим золотим розпущеним волоссям, яке доходило йому аж до попереку. Я мало не ахнула, коли побачила його вуха. Це що ельф? З вампіром? Її чоловік - ельф? Я намагалася втримати обличчя, щоб нічим не висловити свого здивування. Мої очі зустрілися з блакитними та уважними очима ельфа. Декілька секунд він вивчав мене поглядом, а потім променисто посміхнувся. Двері за гостями зачинилися.

- Ласкаво просимо, Місис Трін! – Посміхнувся Адріан.

- Адріане, любий, ми ж домовлялися, ти можеш називати мене Ерікою! - Вона йому підморгнула.

- Звичайно, Еріко! - Він підійшов до неї та поцілував руку.

 Я подумала, що він від занепокоєння забув подарувати Еріці букет, але тут він раптово підійшов до ельфа і простяг букет йому!

- Ласкаво просимо, Лендіоне!

 У мене буквально відвисла щелепа, але я дуже швидко прикрила обличчя рукою, вдаючи що витираю щось зі щоки.

 Мені здалося, але в Лендіона ніби відразу після цього жесту загорілися очі й він з якимсь трепетом взяв букет та вдихнувши аромат троянд прикрив очі, а на його вустах засяяла посмішка.

- Дякую, Адріане, ти знаєш як мене порадувати!  – Сказав ельф розплющуючи очі.

 Чоловіки зробили незнайомий жест руками, швидше за все це було вітання, щось нібито як рукостискання: кожен із них простяг руку з зігнутими двома пальцями до плеча іншого та після того, як декілька секунд на ньому затримавшись синхронно опустили руки.

 Я перевела погляд на Еріку та здригнулася, коли побачила, що та впритул на мене дивиться.

- Ласкаво просимо, місис Трін!  - І... - я перевела погляд на ельфа - І містер Трін!

 Той усміхнувся мені.

- Дякую за гостинність! - Він мав приємний оксамитовий голос. Його слова ніби огортали мене теплом.

- Угу, дякую. - Кинула трохи роздратовано Еріка та провела язиком по своїх іклах натякаючи, щоб я не вирячилася на її чоловіка.

 Я все ще не могла повірити, що така пара взагалі може існувати та як взагалі таке може бути?  Але мені потрібно терміново було відволіктися. Запитаю про це Адріана пізніше. І чому він мені про це взагалі не повідомив? Та й Даніель також! Ось помічники! Хоча, по суті, вони мені ні чим не зобов'язані.

- Дозвольте вас провести у ваш номер?  – Сказав Адріан даючи мені знак головою відчиняти двері.

- Чудово, дуже хочеться подивитися на ваш найкращий номер. - Хихикнула вампірша беручи під руки з обох боків чоловіків. - Показуй шлях, господине! - Кинула вона мені й мені здалося що сказано це було дуже зверхньо.

 Так Лейя тримай себе в руках!  Я розвернулась до виходу, видихнула та впевненим кроком вийшла з кімнати.

 Йдучи попереду коридорами та сходинками я чула як Еріка сміялася говорячи про щось із чоловіками. Я намагалася не звертати на це увагу, тому що до мене не зверталися, а я була лише рада цьому. Чим менше з нею спілкуватимуся, тим краще.

 Дивним здавалося, що вони виявилися зовсім без багажу, можливо це означає що вони не планують залишатися тут надовго, напевно. Чому я була щиро рада.

Я зупинилася біля дверей номера, та відчинивши їх відійшла від проходу, пропускаючи гостей.

– Прошу!  - Показала я рукою на кімнату. - Розташовуйтеся та почуваєтеся як вдома!  - Буркнула я, вживаючись у роль дворецького з фільмів, які любила дивитися.

Еріка хмикнула та увійшла до кімнати.

- Дякую! – Сказав усміхнувшись Лендіон й зайшов за нею.

 Адріан зупинився біля входу недалеко від мене.

- Хм, непогано!  - Покрутившись, сказала Еріка та глянула на стіл, де вже стояло шампанське з келихами та гарно нарізана в тарілках кров'янка.

 Лендіон підійшов до ще одного букета, який стояв на столі біля шампанського та вдихнув його аромат. Потім поставив букет, який тримав в руках у вазу біля іншого. Я подумала який же Адріан, молодець, продумав все до дрібниць! Без нього я б не впоралася.

- Ми відпочинемо з дороги та спустимося за декілька годин, щоб прогулятися містом. - Сказала Еріка сідаючи на ліжко, яке Адріан встиг заправити у новенький комплект білизни. - Десь за годину прибуде слуга з нашими речами. Проведіть його до нашого номера!

 От дідько! Це погано! Я зітхнула. Всі мої роздуми про те, що вони можуть перебувати тут не довго зразу розвіялись, як дим.

- Буде зроблено! – Посміхнувся Адріан і зачинив двері. Взявши мене за руку він швидким кроком пішов коридором.