Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

Роздiл 13/1

Гордо крокую до свого лежака. Там ми обіймаємося з подругою, обговорюємо, що пропустили. Парасольку забрати забула, зате повернула рюкзак. А у нас ще й утоплення за планом. Ох-х... ні, спочатку вип'ю прохолодний лимонад, а потім вже топитися…

- Дівчата, можна вас пригостити?

Піднімаю голову. Наді мною стоїть той самий хлопець з міткою, чарівно посміхається. Поблизу він ще привабливіше виглядає, а очі так і виблискують, яскраво-блакитні. Волосся у нього приблизно, як моє, пекучо-чорне. Ставить до нас на столик коктейлі у високих келихах, його друзі простягають морозиво, фрукти, вафлі, политі шоколадом. Все не вміщається, частину вони не знають, куди ще розкладати.

- Я лимонад збиралася піти купити, - незрозуміло до чого кажу, піднімаючись.

От хто мене смикнув за язика? Звертати на себе увагу красенів незвичайними вчинками, мабуть, мені краще вдається, ніж потім з ними спілкуватись. Інна коситься на мене, мовляв, будь привітніше.

- Дідько, забули про лимонад. А ми запитали, що дівчата люблять, і те принесли, - пояснює мій мічений. - Тіме, біжи в лоток. Візьми лимонад, - відсилає дружка.

- Та не варто було, - ніяковію.

- Для початку, мене звуть Гліб, - називає себе хлопець. - Ви так мені допомогли. Аліно, ти не побоялася наздогнати злодюгу, і подруга покликала охорону. Моя вам велика подяка! Я ж міг позбутися своїх щасливих плавок. Це була б така втрата втрат!

Ми з Інною ошелешено кліпаємо.

Плавок? Я вважала, що рятую, як мінімум, гаманець, телефон, ключі, документи. Навіщо йому плавки з собою носити? А надягати на пляжі шорти?!

- Такі цінні плавки? - подруга з питанням відмирає.

- Еге, я в них тричі посів перше місце на змаганнях. Незабаром у четвертий раз вони спрацювати повинні.

- У такому разі, дуже рада, що ти не позбувся важливої речі, - кажу.

- А я радію, що наші лежаки опинилися поруч, - ще ширше білозубо всміхається Гліб. - Якщо ви не проти, давайте всі наші місця в коло зрушимо? Тоді нам ніякі злодії не страшні.

Ми не заперечуємо з подругою, переглядаємося з тією думкою, що утоплення, здається, скасовується. Хлопці і без цього з нами знайомляться. Сідаємо всі поруч, спілкуємося, п'ємо лимонад і пробуємо смачні смаколики.

- Але як ти так не побоялася! - не може Гліб заспокоїтись.

- Аліна ж працює адміністратором у футбольному клубі "Чемпіон", - повідомляє за мене подруга.

- Тоді зрозуміло, ми зіткнулись якось з футболістами звідти.

- Такі нахаби ті були.

- Угу, навіжені бовдури взагалі без мізків.

- Чув, головний тренер у них теж несамовитий псих.

Ні з чим не сперечаюся, тихенько слухаю. Щодо тренера, то краще наїжджати не треба, даремно вони про мого татка заїкнулися. Але звідки вони знають, що я його донька? З приводу гравців. Частково згодна. Нахабних повно. Ось тому я б не хотіла собі нареченого футболіста, мені татуся вистачає з головою.

Ще й співпало, що Гліб підсів до мене ближче, з іншого боку Інна, а друзі-плавці навпроти нас. Більше тему футболу не піднімали. Багато спільного знайшли, коли я зізналася, що займалася плаванням. Кинути серйозний спорт довелося через травму. Одного разу невдало стрибнула з вишки, потім боялася стрибків і різко здала в показниках.

Хлопці пропонують пограти три на три в пляжний волейбол. Чудова ідея, ми відразу погоджуємося. Знімаю сонцезахисні окуляри, залишаю на столику. Приїхали сюди з подругою відпочити, розслабитися, а виходить навпаки, несподівано активно проводимо час.

Нас розділили з Інною по різних командах, щоб нікому не прикро - у кожній є дівчина і два хлопця. У моїй команді Гліб і Тім, вони не поступаються суперникам. Кілька разів відбити вийшло навіть у мене. А коли м'яч пролітав повз руки, Гліб його вміло підхоплював. Усі задатки має для футболіста, ловила себе на думці кілька разів. Хоча, може, він у всьому успішний? Тримає себе явним переможцем, і з таким завзяттям бореться у пляжний волейбол, ніби для нього тут на піску кар'єра вирішується.

- Є! Я так і знав, що ми вас зробимо!

Після оголошення результатів задоволений Гліб дражнить другу команду.

Заношу в уявний список спільне з Ведмедем - обидва хвальки.

***

ПРОДОВЖЕННЯ

***

- Аліно, попередь, що до кінця тижня не вийдеш. Ну от навіщо себе не шкодуєш?

- Ма, ну все пройшло. Я добре себе почуваю!

Вранці поспішаю на роботу. Зібралася, здається, все взяла. Десь ще сонцезахисні окуляри загубилися. Без них на байку ніяк, вони у мене спеціальні з мотосалону. Матуся мої збори гальмує, турбується.

- На всіх роботах є лікарняні, - вмовляти продовжує.

- А тато казав, що в його футбольному клубі немає лікарняних.

- Та то у них, через рейтинги геть з розуму сходять.

- Чесно кажу. Чудово себе почуваю, бадьора, лоб холодний, ніс сухий. Після роботи з Інною зустрінуся ненадовго, а потім відразу додому.

Мама просить надовго не затримуватись. Якщо що, то відразу все кидати і повідомляти їй або батькові. Тоді мене швидко з роботи евакуюють.

Ну ні вже, я планую спокійно на роботу приїхати і так само без непередбачених пригод звідти виїхати. Настрою заважає... Ведмідь. Нахабно лізе в думки, лякає в них там, смішить і часто згадувати про нього змушує. Але тепер ще Гліб згадується. Цікаво, як він там? Чим зараз займається?

Біля клубу знімаю захисні окуляри, довелося надіти звичайні, а не ті, які втратила. Ось як начепила не ті окуляри, то відразу не про те в дорозі думається. Найлегше знайти винного, тож я з легкістю перекидаю все на пропажу.

До приїзду команди Лідергол, день проходить, як і планувала. Чудово проходить. Ніхто не діставав, не нахабнів, свої фото на заставку в комп'ютері не ставив. І я нікого не чекаю. Сама не зрозумію, навіщо на годинник частіше дивлюсь.

Перевіряю записи. Цього разу начебто всіх додала, нікого не пропустила.

- Вітаю, Аліно, - лунає знайомий голос біля моєї стійки адміністратора.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍