Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Молодіжна проза » Наперекір , Аманда Рід 📚 - Українською

Аманда Рід - Наперекір , Аманда Рід

82
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Наперекір" автора Аманда Рід. Жанр книги: Молодіжна проза.
Книга «Наперекір , Аманда Рід» була написана автором - Аманда Рід. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Наперекір , Аманда Рід" в соціальних мережах: 
Дуже несподівано, посеред навчального року до нашої школи перевівся новий учень. Дан швидко став місцевою знаменитістю. Я навіть мріяти не могла, що такий хлопець може зацікавитися мною, але він зацікавився. А потім він зруйнував моє життя. Я просто хотіла помститися. Помста отрутою випалювала діру в моєму понівеченому серці. Нічого ліпшого я не змогла вигадати, як налаштувати найкращих друзів один проти одного. Хотіла підставити того, хто мене розтоптав, але потрапила в пастку сама. Закохалася. Вперше. Безглуздо. Назавжди.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 22
Перейти на сторінку:
1

На вулиці помітно стає холодніше. Листопад готується поступитися місцем суворому грудню, який обов’язково нас заморозить. Яскраве сонце, що знаходиться високо в небі, вже не гріє. Просто завмерло блідо-жовтою плямою на блакитному небосхилі.

Мої руки пронизані холодом, білий, морозний пар виходить з губ, коли я роблю черговий вдих. На деревах вже давно не залишилося листя, лише голі гілки, що виглядають як витягнуті до неба руки.

Від холоду ховаюсь у величезний шарф. Я навмисно зняла шапку, як тільки за мною зачинилися вхідні двері батьківської квартири. Головне, що мама бачила, що я йду в шапці, а далі… Я вже доросла дівчинка, щоб виконувати чиїсь накази.

Яка шапка? Та мене ж просто висміють, побачивши на голові це в'язане непорозуміння.

Вже йдучи шкільним двором, я розглядаю голі гілки дерев, гублячись у своїх думках. Я дуже люблю осінь, шкода, що вона добігає кінця.

Неусвідомлено, мій погляд зупиняється біля «схованки» — це величезне розлоге дерево в кінці шкільного двору. Старшокласники не просто саме так називають те місце. Навесні та восени, гілки цього «здорованя» надійно приховують учнів від всевидячих очей викладачів і вони там роблять, що заманеться.

Зараз же листя опало і можна дуже легко роздивитися, що відбувається під тим величезним деревом.

Там стоїть мій однокласник Іван. Він активно махає мені рукою, привертаючи до себе увагу. Але мій погляд приковує інший хлопець.

Високий брюнет. Йому начхати, що на вулиці холодно. Він стоїть у розстебнутій толстовці, тримаючи долоні в кишенях джинсів. Уповільнивши крок, я з цікавістю намагаюся роздивитись його обличчя.

Марно. Воно здається мені незнайомим.

Хлопець несподівано починає дивитися у відповідь. Очі повільно блукають по мені, наче шукаючи за що зачепитися.

Усередині щось ворушиться. Невідомі почуття починають гріти у районі сонячного сплетення. Відвертаюся.

Змушую себе не реагувати, не в змозі більше дивитися на нахабного незнайомця. Прискорюю крок та прямую до шкільного ґанку.

Можливо, це новенький чи якийсь друг Івана? Однокласник часто плутається із сумнівними особистостями.

Зайшовши в гардеробну, киваю тітці Галі. Вона вірним Цербером завжди стереже наш верхній одяг.

Пройшовши кілька вішаків, знаходжу номер дев'ять. Проходжу вглиб, до вікна та вішаю свою куртку на найдальший гачок. На секунду затримуюсь біля дзеркала, щоб поправити світле волосся, з яким зовсім недавно грав вітер та перетворив мою зачіску на казна-що…

Напевно, зараз, час познайомитися?

Привіт, мене кличуть Мирославою і це моя дивна історія першого кохання. Чому дивна, ви дізнаєтесь трохи згодом.

Ви памʼятаєте своє перше шкільне кохання? Я зараз вам нагадаю. Біжіть за кавою та смаколиками.

Я звичайнісінька дівчинка. Непримітна сіра миша. Але сьогоднішній день назавжди змінить моє життя. Це відправна точка особистих Американських гірок, де частіше всього я буду летіти стрімко вниз, зовсім забувши пристебнути ремені безпеки.


***

Першим уроком у нас англійська. Це мій найулюбленіший предмет крім географії. Я займаю місце за другою партою. Повертаюся до Христини й не встигаю відкрити рота, бо мене перебиває Іван.

Як він опинився тут? Телепортація?

— Прикиньте, — знімає шапку та куртку. Відкидає їх на порожнє місце поряд із собою. — Пам'ятаєте Ніка?

— Іване! — звертається до нього викладач. — Для кого вигадали роздягальні? — опускає окуляри й дивиться на гору з одягу.

— Алевтино Анатоліївно, — повертається до неї хлопець, вимовляючи нудотним голосом: — Ну ви ж розумієте, якщо я вийду, то більше не повернуся.

— Петренко! Свою зухвалість будеш перед батьками показувати! У тебе дві хвилини, щоб віднести одяг до роздягальні та повернутися до класу.

— Коротше, — Іван знову повертається до нас, хапаючи свій одяг. Швидко вмовляє: — До нас перевівся найкращий друг Ніка Білого, той ще псих. Відчуваю, що в нашій школі перестане бути нудно.

Підморгує нам із Христею та вискакує з класу.

— Мені не подобається Нік, — задумливо вимовляє Христина.

— А кому він подобається? — бубоню у відповідь, виймаючи з рюкзака зошит та пенал. — Поділишся книгою? Свою забула вдома.

Нік Білий. Це справжнє непорозуміння. Як тільки він кілька місяців тому перевівся до нашої школи, всі дівчата мало не збожеволіли. Як шалені, зграйками, бігали за хлопцем, відчайдушно шукаючи його прихильності.

Не розумію, що вони знайшли у цьому випускнику?

Вибір Ніка впав на розпусне дівчисько, на ім'я Юлія Кащева. Своїм вибором він остаточно відвернув мене від себе.

Тепер нам доведеться пережити нову хвилю дівочої істерики. Якщо незнайомець, якого я бачила біля «схованки» виявиться найкращим другом Білого, то масового психозу точно не уникнути.

Той брюнет гарний... Самовпевнений... Високий…

Кручу голову, проганяючи його образ з думок. Англійська. Мій улюблений предмет. Годі думати про всяких недоумків.

Після уроку я затримуюсь. Намагаюся розплутати навушники. Наступним уроком у нас фізкультура. Терпіти не можу цей предмет тому, звичайно ж я забула спортивну форму вдома.

Сьогодні у нас що, вівторок?

Зазвичай по вівторках вигаданий пес згризає на сніданок мої кросівки. Так і скажу Роману Миколайовичу, гарна відмазка.

Дзвінок на урок спонукає мене прискорити крок. Швидко заштовхую в сумку безглузді навушники та звертаю до сходів. Переді мною раптово з'являються два силуети. В одного з них я несподівано врізаюся.

— Тихіше, — міцна рука ловить мене за плече, не даючи злетіти зі сходів головою донизу. Підіймаю голову і зустрічаюся із зеленими очима.

Нік. Білий.

На другого не дивлюсь.

— Відпусти! — висмикую своє плече і спускаюся сходами.

— Хто вона? — летить мені в спину незнайомий голос.

— Малолітня, — спокійно відповідає Нік.

Спустившись на один проліт, уповільнюю крок. Підслуховую.

— Гарна!

— Ага! Може знюхаєтесь? — пропонує Білий.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наперекір , Аманда Рід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наперекір , Аманда Рід"