Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Молодіжна проза » Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн 📚 - Українською

Анна Ліє Кейн - Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн

107
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Володарка останньої фортеці" автора Анна Ліє Кейн. Жанр книги: Молодіжна проза.
Книга «Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн» була написана автором - Анна Ліє Кейн. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн" в соціальних мережах: 
Мене видали заміж за розрахунком – звичайна практика в нашому королівстві. Мій чоловік огидний, але жіноча доля - підкорятися. Під час весільної церемонії королівський гонець приніс звістку про початок війни. Мене навіть втішило, що чоловікові довелося поїхати, а я залишилася господаркою замку. Але ворожа армія швидко наближається, їх веде за собою Білий Кат. Невже мені доведеться з безправної дівчини перетворитися на володарку останньої фортеці?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 122
Перейти на сторінку:
1. Весілля

Замок Вомон-ле-Тіссен я побачила на черговій зупинці, яку організували для моєї матінки. Тиждень тому вона застудила спину на весняному протягу і тепер вимагала зупинки кожні кілька годин. Через це наш шлях розтягнувся із трьох діб майже до п'яти.

Я вийшла з екіпажу, щоб розім'яти ноги та побачила його.

Вомон-ле-Тіссен - фортеця, оточена ровом і кам'яною стіною, що наїжачилась кілками та дивилася навколо порожніми бійницями. Коли теж служили більше декором: на замок уже багато років ніхто не нападав, але він був ідеально підготовлений до оборони.

Герцогство Валуа, куди ми прибули, розташовувалося на півночі Ольдовії. За Валуа починалися гори та за хребтом Вічної Морозі вже розкинулося інше королівство. На південь розташувалися землі Монтанарі та столиця. Якщо дивитися на карту, Валуа здавалося огірком: довгаста підгірська територія, що оминає землі Монтанарі й закінчується двома опуклими півколами на стику із сусідніми герцогствами.

Живучи на Півдні Ольдовії, я лише кілька разів вибиралася до столиці, а про північний Валуа чула лише на уроках географії. У трактатах говорилося багато про фортецю Вомон-ле-Тіссен, яку я зараз розглядала.

Серцем замку був великий палац зі світло-сірого каменю. П'ять веж скинули шпилі до передгрозового ранкового неба. На флагштоках майоріли яскраво-червоні прапори герцогства Валуа. Звідси не було видно герб герцога - лев, що давить лапою змію, але мені вдалося розглянути флюгера з кованими плоскими царями звірів.

Палац відрізнявся тим, що в ньому було багато великих вікон, у металевих рамках. Мої батьки не могли дозволити собі ні такий величезний палац, ні стільки чистого скла, ні майстерну роботу майстрів.

Батько мого нареченого майже все життя будував цю велич, і зараз Вомон-ле-Тіссен по праву вважався найкрасивішим і найпродуманішим замком в Ольдовії.

Звичайно, за офіційними даними, найкращим був палац Його Величності короля. Але це було лише на папері.

Відмінною особливістю Вомон-ле-Тіссен була система каналізації та водопостачання, яку архітектори почали розробляти ще за життя діда теперішнього лендлорда. Зараз землю під замком, як жахливі черв'яки, пронизували канали, що відводять відходи життєдіяльності мешканців Вомон-ле-Тіссен, звільнивши вулиці від нечистот та смороду.

У столиці, як і в багатьох великих містах, каналізація теж була, але не настільки досконала, яку, за чутками, організував предок Клементу де Валуа. Мені незабаром доведеться переконатися в правдивості чи навпаки брехливості чуток.

Таємними ходами оснащувалися всі фортеці Ольдовії за умовчанням. Але будівельники, які зводили цю архітектурну будову, відзначилися і в цьому - створили під замком цілий мурашник, який мені вже хотілося обстежити. Звісно, ​​після дозволу чоловіка.

Про Клемента я знала мало. Мене представили йому на балу на честь весняного рівнодення. На тому балу, де мій брат викликав на дуель графа де Чіольто.

Тоді брат зазнав поранення, внаслідок якого він помер три тижні тому. Через кілька днів після похорону, батько зліг зі слабкістю і досі не підіймався з ліжка. А матінка, з дозволу чоловіка, погодилася на пропозицію герцога про моє заміжжя. Хоч мені й була неприємна думка про те, що мені доведеться стати третьою дружиною старого лисіючого товстуна, але я не могла не визнати матусиної правоти.

Наш рід уже в боргах, нещодавно втратив спадкоємця чоловічої статі, граф захворів. А за наречену призначено пристойний викуп. За ці гроші матінка розраховувала сплатити борги та вилікувати чоловіка.

До того ж герцог, можливо, вже скоро накаже довго жити, а я зі спадкоємцем залишусь регентом. Швидше за все, до мене доведеться переїхати батькові, оскільки жінка в Ольдовії повністю підвладна чоловікові й сама за себе відповідальність не несе.

Тому, за нашими законами, якщо вмирає чоловік жінки, а син ще не здатний взяти на себе відповідальність, право розпоряджатися жінкою переходить до найближчого родича чоловічої статі. Якщо таких немає, то жінка вважається нічиєю, а значить - загальною.

І як же мені не подобаються ці закони!

Моє невдоволення вже коштувало мені шкіри на спині. Тепер її покривали рожеві рубці шрамів від різок, якими нагороджувала мене матінка, варто було їй застати мене за "нежіночою справою". Такими вона вважала як читання трактатів з астрономії чи фізики, а також гру в шахи, або мої розмови зі служницями. Список усіх заборонених жінкам справ був записаний у Книзі Діла цілим розділом і зберігався в капелах на території кожного замку або міста.

Велику роль у моїй долі відіграв мій учитель поезії та літератури, ним став пілігрим Енріке. Він пробув у нашому родовому замкові півтора року, хоч спочатку домовлявся з батьком на чотири місяці – перечекати зиму. Захопившись моїм навчанням, залишився перечекати й другу зиму.

Він бував у різних містах та королівствах. Розповідав мені про дивне життя на островах, про народи, що живуть у спекотних пустелях, і про людей, що розбивають городи на схилах гір. Він стверджував, що люди можуть пристосуватися до будь-яких умов життя. А ще, одного дня він розповів мені про те, що навіть у сусідній Мілаїрі жінки можуть самі відкривати торгові крамниці, забезпечуючи сім'ї, для них є школи й вони можуть з'являтися в суспільстві без супроводу чоловіка. А на далеких островах жінки взагалі служать в армії нарівні з чоловіками, а іноді й залишають їх господарювати, виховувати дітей, а самі вирушають у військові походи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"