Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова

Сховавши всі свої емоції за посмішкою, він взяв її під лікоть, бормочучи щось про те, що їй треба проспатись. Його подружка підняла тему розмови, до якої ніхто з нас не був готовий. Так що йому потрібен час, щоб прийти в себе, відважитись на розмову, яку я як міг старався уникнути. Спробував потягнути на вихід, та дівчина і тут вперлась.

— Що ти мене весь час хапаєш?! – закричала вона, відбиваючись.

— Нічого собі, наче серіал в реальному житті, — пробурмотала Марго, наливаючи собі в чарку лікер і попутно при цьому гризучи огірок.

— Відвези її додому, — кидаю ключі від машини брату, не бажаючи слухати всі ці п'яні крики.

 — Я вам, що кобила?! Привезли-відвезли! Мене, між іншим, Марго сама запросила! Нікуди я не піду! – прийнялась пручатись дівчина.

— Зараз відвезу, — тільки киває брат, навіть не дивлячись в мою сторону.

— Якого чорта він мені командує?! І чому ти дозволяєш йому собою командувати?! – репетує блондинка так, що вуха в трубочку скручуються.

— Не доведи до гріха, — ричить брат, намагаючись її хоч якось зупинити.

 Повертаюсь, щоб піти до себе, коли майже на виході з кімнати чую необачно кинуту фразу блондинки:

— Не розумію, як Дар взагалі знову повелась на такого покидька?! Життя її наче нічому не навчило! От же дурепа!

Повернувся, вперше за останній час відчувши звіра і його ревність. Ця фраза могла й нічого не значити в п'яній балаканині, та не уточнити не здавалось мені можливим.

— Знову?

Вираз мого обличчя, чи то інтонація з якою спитав, заставила блондинку посміхнутися.

— А ти думав ти у неї перший такий покидьок? – вона іронічно підіймає брову, знову показуючи себе з гидкої сторони. – Розвів наївну дівчинку на секс, а потім кинув назвавши легкодоступною. Всі покидьки по одній методичці працюють, чи не так?

Остання фраза була направлена в сторону кучерявого, від чого той навіть відпустив її. Дівчина оступилась і впала на підлогу, розкидавши своєю тушкою пляшки по підлозі. Її хитало зі сторони в сторону, та вона старанно удавала, що їй не потрібна допомога, щоб піднятись.

— Хто це був? – спитав на диво спокійно. – Хто з нею так вчинив? Назви його ім'я.

— Брат, не треба, — кучерявий чогось кинувся до мене, хоча я всього лиш підійшов ближче, щоб підняти п'янчугу з підлоги. Так, мене при цьому трясло не менше, чим її, а в грудях сперло повітря так, що поняття не маю як я дихав.

— Нащо воно тобі? – сміється блондинка. – Ти ж можеш просто подивитись в дзеркало і найти там відповідь!

— НАЗВИ ЙОГО ІМ'Я! – різкий крик вирвався сам собою. На дорозі до блондинки була перепона – брат, і він полетів в сторону, коли мені знесло дах. Схопив її за плечі та затряс, тому що замість відповіді, дівчина істерично сміялась. Наче все це для неї просто жарт!Її сміх припинився так само різко, як і почався. Після чого вона подивилась мені в очі та абсолютно серйозно сказала:

— Я б віддала своє життя, щоб такий покидьок, як ти, — поглянула на брата, — чи ти, ніколи не траплялись на шляху моєї сестри.

— Не торкайся її! – зупиняє мене від необдуманого вчинку брат, відштовхнувши в сторону.

В голові шум, серце надривно б'ється в вухах. Думки плутаються, мені вже хочеться пірнути у вовчу іпостась, щоб вони зникли з моєї голови. Перед очима все пливе, хапаюсь за голову і намагаюсь себе заспокоїти, виходить не дуже.

— Ти в порядку? – питає брат, коли я ледь не накинувся на нього лиш за те, що він торкнувся її плеча.

Невиразно киваю, кволо намагаючись піднятись на ноги. Мені не хочеться показувати йому свою слабість, та мені й не приходиться.

— Та що ти робиш?! – кричить майже одразу брат, коли його блондинка одним махом допиває пляшку та одразу відключається від випитого. Він ледь встиг підставити руку, щоб вона не ударилась маківкою об підлогу.

— Відвези її уже, від гріха далі, — видихаю, відчуваючи себе все ще кепсько.

— От за що вона мені?! – нарікає кучерявий, закидуючи непритомну дівчину собі на спину.

— Та що ви так голосите?! – фиркнула Марго, нарешті покинувши свій стратегічний пункт біля холодильника. – Руслана хороша дівчинка!

— Ага, звичайно, — продовжує бухтіти Юра, поки я відкриваю для нього двері на вулицю.

Забрав ключі назад, щоб відкрити двері машини, а то у кучерявого були зайняті руки. Він взагалі стогнав так, що на всякий випадок я його страхував позаду. А я то думав мені з Дариною на руках було тяжко… Думка про неї віддалась біллю в грудях, тож відвернувся, намагаючись приховати вираз свого обличчя. Наче на шиї повис нестерпний тягар провини, від якого я не можу позбавитись.

— Вона просто Дарину дуже любить, — продовжила жінка, переслідуючи нас. – Її рідна старша сестра померла в ранньому дитинстві, тому Руслана її дуже опікає.

— Щось не дуже на це схоже, — грубо бурчить кучерявий, укладаючи ту на заднє сидіння.

Марго накрила дівчину курткою і поруч поклала її взуття. Закрила двері машини, після чого ледь посміхаючись подивилась то на мене, то на брата.