Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова

— Не ваша справа, — кидаю, повертаючи до дверей.

— Він її легкодоступною назвав! Дар мою, прикинь?! — вереснула блондинка, звертаючись до кучерявого.

Ну, навіщо вона їй розповіла?! Чорт, мені не зрозуміти жіночої логіки.

— Ти, що з нею зробив? — брат хапає мене за руку, повертає до себе.

Перший кращий уже  б розірвав на шматки. Невже правда думає, що я маю перед ним звітувати? Краще б за своєю дівкою слідкував. Блондинка допиває пляшку, поки кучерявий не бачить.

— І це Дар! Покидьок! Ще один… Покидьок!

Схлипує голосно, так що ми мимоволі обертаємося на неї. Майже одразу сльози її просихають, зате шишак на лобі просто величезний залишається.

— Це ти її так? — запитую в брата з подивом.

Він, звісно, погрожував, що приб'є її, але щоб і справді бити, це навряд чи.

— Та ні, це Дарина, сковорідкою, — відповідає йому сама власниця шишки, прикриваючи ту саму шишку.

— За що? — запитуємо хором з братом.

— Ну, пам'ятаєте ту історію, з трупом і перевертнем? – неохоче відповідає. — Так от, це я була тим вовком, що за нею гнався.

Мить мій мозок обробляв інформацію, після чого я здвинувся в сторону дівчини. Не знаю, щоб я з нею зробив, якби Юра не схопив мене за плечі, тим самим спасши життя. Картина із побитою Дариною в душі так запечаталась в пам'ять, що у мене не було цензурних слів в сторону її блондинки. Вона слухала мене зажмурившись, наче дитина, яку піймали на за крадіжкою печива з банки. От тільки те, що вона зробила з власною сестрою, аж ніяк не схоже на дитячу витівку.

— Та що с тобою? – закричав брат, намагаючись відштовхнути мене від своєї дівки. — Що взагалі за історія з трупом?

І я розповів йому, майже все.

— Ти що, дурепа? Навіщо ти це зробила?! – закричав, після всього почутого, кучерявий.

— Ну, не контролюю я свою вовчу іпостась, і що? Ніхто ж не постраждав! — знизує плечем ця нахабна вертихвістка, як ні в чому не бувало.

— Не постраждав?! – повторив, навісніючи від кожного її слова.

— Тихо, тихо! – брат все ще намагався прикрити дівчину власним тілом, дратуючи своєю грою в джентльмена.

— Тебе забити цією сковорідкою мало! — гарчу, стискаючи руки в кулаки.

— Хто б говорив! – зарозуміло заявила блондинка, ризикуючи залишитись без голови. — Те, що ти з нею зробив, в рази гірше!

— А що він зробив? — подала голос Марго, про яку всі давно забули.

Блондинка фиркає, поки я давлю бажання відштовхнути брата, щоб нарешті закрити дзьобик цій пташці.

— А, що він з нею міг зробити? – красномовно розвела руками п'яничка, наче смакуючи та насміхаючись з власної сестри. – Взяв те, що всім чоловікам від нас потрібно.

При цьому вона так красномовно подивилася на брата, наче він бик, а її слова кинула в нього червона ганчірка. Посміхнулась: зверхньо і холодно, наче те, що вона говорить про свою сестру возвеличує її убогу натуру.

— Так це, чи ні, вас це не стосується, — повторяю, хоча руки давно чешуться перейти від слів до дій.

— Це неправда, — впевненні слова брата стерли цю неприязну посмішку з лиця блондинки.

— Правда? – спитала Марго, десь із-за столу, коли стало зрозуміло, що брат не кинувся на мене з кулаками.

Блондинка так різко і саркастично засміялась, що це прикуло до неї увагу. Вона злізла зі столу, мало не в павши. Брат майже кинувся при цьому її ловити, та в останній момент сам себе зупинив. Схопивши напівпорожню пляшку, вона глитнула звідти алкоголь, при цьому розбризкавши той по підлозі.

— Ти просто п'яна, тебе потрібно відвести додому, — наче вмовляє її замовкнути кучерявий, та дівчина його не слухає. Все так же потворно усміхаючись встає напроти мене. Розправляє плечі, показуючи, що мене не боїться. Люті не знають меж дозволеного, у них власне розуміння правильного. Ось чому вона виглядає такою впевненою у своїй правоті. Такою схожою на Дарину.

— Ти просто покидьок, — солодко говорить вона, викликаючи тільки відразу.

— Руслана! – гарчить брат, який намагається її відтягнути від мене. Та від алкоголю їй зовсім знесло дах.

— І ти теж, — перемикається блондинка, штовхнувши свого захисника в плече.

— Лана, чорт би тебе побрав! – він спробував схопити її за руку, та мало не отримав пляшкою по лиці. Пляшка випала з її рук і покотилась кудись під стіл, а дівчина схопила кучерявого за одяг.

— Вона плаче уві сні, схудла так, що мені приходиться її заставляти  їсти. Забрала всі нічні зміни на заправці, наче надіючись, що дехто, — погляд повний огиди в мою сторону, — приїде до неї заправлятись, як робив це КОЖНУ її зміну! Ти серйозно думаєш, що в тебе є хоч який шанс?!

— Причому тут… — роздратовано відповідає хлопець, та вона його перебила.

— Ти сліпий і глухий, якщо цього не помічаєш! Весь час крутишся поруч, хоча всім навкруг зрозуміло, в кого вона закохана! Ти такий жалюгідний, я просто не можу! – вона знову штовхнула його в плече, та в цей раз він нічого не відповів.