Ден Браун - Код да Вінчі

ваш ключ, якщо ви загубите його.

Софі вагалась.

— Але якщо мій благодійник не дав мені номера рахунка?

Банкір спокійно усміхнувся їм.

— Я попрошу когось допомогти вам. До вас скоро підійдуть.

Ідучи, банківський службовець зачинив за собою двері й замкнув їх, заблокувавши їм вихід.

А лейтенант Колле тим часом координував пошуки на вокзалі, коли його телефон задзвонив. То був Фаш.

— Інтерпол напав на слід, — сказав він, — забудьте про потяг. Ленґдон і Неве щойно зайшли до паризької філії Депозитарного банку Цюриха. Вулиця Аксо, двадцять чотири. Нехай ваші люди негайно будуть там.

Колле все зрозумів.

— Негайно, капітане!

Розділ 35

— Добрий вечір, — сказав Андре Верне, президент паризької філії Депозитарного банку Цюриха, тільки-но побачив своїх нових клієнтів. — Я Андре Верне. Чи можу бути корисним для вас…

Кінець речення застряг у нього в горлі.

— Я перепрошую, але ми знайомі? — спитала Софі. Вона не впізнала банкіра, але йому на якусь мить здалося, ніби перед ним привид.

— Ні, — промимрив президент банку, — я так не думаю. Наші служби анонімні, — від видихнув і видушив спокійну усмішку. — Мій асистент сказав, що у вас є ключ, але нема номера рахунка? Чи можу я вас спитати, як ви увійшли за цим ключем?

— Мій дідусь дав його мені, — відповіла Софі, уважно придивляючись до того чоловіка. Йому ще більшою мірою стало незручно.

— Справді? Ваш дідусь дав вам цього ключа, проте не дав номера рахунка?

— Гадаю, в нього не було часу, — сказала Софі. — Його було вбито вчора ввечері.

Від її слів чоловік сахнувся.

— Жак Соньєр помер? — спитав він, і його очі наповнилися переляком. — Але… як саме?

Тепер Софі сахнулася і заніміла з подиву.

— Ви знали мого дідуся?

Банкір Андре Верне був такий приголомшений, що мусив спертися на край столу.

— Ми з Жаком були близькими друзями. Коли це сталося?

— Учора ввечері. У Луврі.

Верне сів у глибоке шкіряне крісло і глянув на Ленґдона, а потім на Софі.

— Чи хтось із вас причетний до його смерті?

— Ні! — вигукнула Софі. — Жодною мірою!

Обличчя Верне було похмуре, він замовк, обмірковуючи ситуацію.

— Ваші фотографії розвісив Інтерпол. Вас розшукують як убивць.

Софі була вражена. «Фаш уже підключив Інтерпол?» Здається, капітан зацікавлений більшою мірою, ніж Софі могла передбачити. Вона швидко поінформувала Верне, хто такий Ленґдон і що сталося вчора пізно ввечері у приміщенні Лувру.

Верне був приголомшений.

— І поки ваш дідусь був близький до смерті, він залишив вам послання, де було сказано розшукати містера Ленґдона?

— Так. І цей ключ, — Софі поклала золотий ключ на столик перед Верне печаткою Пріорату вниз.

Верне глянув на ключ, але не зробив нікого руху, щоб узяти його.

— Він залишив вам лише ключа? І більш нічого? Ніякого клаптика паперу?

Хоча Софі дуже поспішала там, у Луврі, але була певна, що за «Мадонною в скелях» більш нічого не було.

— Ні, лише ключ.

Верне безпорадно зітхнув.

— Ключ має в електронний спосіб доповнюватись десятизначним номером коду, який працює як пароль. Боюся, що без номера ваш ключ нічого не вартий. Клієнти вводять свої номери через секретний термінал, а це означає, що ці номери знає лише клієнт і комп’ютер. Це єдиний спосіб оберігати анонімність. І безпеку наших працівників.

Софі розуміла. В цілодобових крамницях та сама система.

Вона сіла поряд з Ленґдоном, глянула на ключ, а потім на Верне.

— Мсьє Верне, — гаряче заговорила вона, — мій дід зателефонував мені вчора ввечері і сказав, що я в серйозній небезпеці. Він сказав, що має щось мені передати, а це, як виявилось, був ключ від сейфа у вашому банку. Тепер дідуся нема. Скажіть, що нам робити?

Верне весь спітнів.

— Я лише знаю, що ми маємо вивести вас із цієї будівлі. Боюся, поліція скоро буде тут. Мій охоронець знайшов за потрібне зателефонувати в Інтерпол.

І тут його мобільний задзвонив, і він витяг його з-за пояса.

— Так, — він слухав якусь хвилину, і здивування на його обличчі мінялося на стурбованість. — La police? Si rapidement?[28] — Він дав кілька розпоряджень французькою і, закінчивши розмову, обернувся до Софі. — Поліція прореагувала набагато швидше, ніж зазвичай. Вони прибули, поки ми розмовляли.

Софі не хотіла йти з порожніми руками.

— Скажіть їм, що ми вже пішли. Якщо вони захочуть обшукати банк, ви можете вимагати від них ордер на обшук, а щоб отримати його, потрібен час.

— Послухайте, — сказав Верне, — по-перше, Жак був моїм другом, а по-друге, моєму банку не треба такої слави. Отже, з цих двох причин я не маю наміру допускати ніяких арештів. Дайте мені хвилинку, і я спробую допомогти вам вибратися з банку непоміченими. Крім цього, я більш нічого не зможу зробити для вас, — він підвівся і заквапився до дверей. — Лишайтесь тут, я скоро повернуся.

— Але доступ до депозитної скриньки, — не заспокоювалась Софі. — Ми не можемо піти без цього.

— Тут я нічого не можу зробити! — сказав Верне, поспішаючи до дверей. — Мені дуже жаль.

Софі якусь мить дивилась йому вслід, і в її голові майнула думка, що цілком можливо, номер рахунка було заховано в одному з численних нерозкритих листів і пакунків, які дідусь надсилав їй усі ці роки.

Ленґдон раптом підвівся, і Софі побачила в його очах несподіваний схвильований вогник.

— Роберте? Ви усміхаєтесь!

— Ваш дідусь був генієм.

— Що ви кажете?

— Десять цифр?

Софі не могла второпати, про що він.

— Десятизначне число, — сказав він, і знайома усмішка пробігла по його обличчю, — я певен, він лишив його для нас!

— Де саме?

Ленґдон витяг роздруківку знімка з місця злочину і розрівняв його на столику. Софі досить було побачити перший рядок, щоб зрозуміти, що Ленґдон мав рацію.

13—3–2—21—1–1—8— 5

O, Draconian devil!

Oh, lame saint!

P. S. Знайти Роберта Ленґдона

Розділ 36

Ленґдон кинувся до електронного пульта біля конвеєрної стрічки. Софі схопила роздруківку і пішла за ним.

Пульт мав таку клавіатуру, як банкомат. Біля неї був трикутний отвір. Софі, не гаючи часу, устромила ніжку ключа до щілини.

Екран умить засвітився.

НОМЕР РАХУНКА

++++++++++

В очікуванні блимав курсор.

Десять цифр. Софі начитала цифри з роздруківки, і Ленґдон увів їх.

НОМЕР РАХУНКА

1332211185

Тільки-но він надрукував останню цифру, як на екрані з’явився меседж кількома мовами, вгорі англійською.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ:

Перш ніж витягти ключ, будь ласка, перевірте правильність номера рахунка. Це для вашої безпеки. Якщо комп’ютер не розпізнає номер рахунка, система автоматично відключиться.

— Схоже на те, що в нас є лише одна спроба, — нахмурилась Софі.

— Це саме ті цифри, — підтвердив Ленґдон, уважно перевіривши те, що вони щойно ввели, звіряючи їх із роздруківкою. Він уже був готовий натиснути фінальну кнопку.

Софі простягла свій вказівний палець, але вагалась: її мучили дивні