Alina Pero - За межею обов’язку, Alina Pero

Наступні дні пройшли в напрузі. Макс поводився так, ніби нічого особливого між ними не сталося, але Леся відчувала – щось змінилося.
Вона теж трималася спокійно, хоча всередині все кипіло. Їй потрібно було зробити вибір. І що далі вона занурювалася в цю гру, то більше розуміла – вибір не такий очевидний.
---
Одного вечора, коли Леся саме закінчувала зміну в клубі, до неї підійшов Роман – один із людей Макса.
— Шеф кличе тебе, — сухо сказав він, киваючи в бік VIP-зали.
Леся стримано кивнула і пішла за ним.
Макс сидів у глибокому кріслі, зосереджено дивлячись на документи. Біля нього на столику стояв келих віскі, який він ледь торкався.
— Сідай, — сказав він, не піднімаючи погляду.
Леся сіла навпроти, схрестивши руки на грудях.
— Щось сталося?
Макс нарешті відклав папери і уважно на неї подивився.
— Я хочу тобі довіряти, Лесю.
Вона напружилася.
— Але?
— Але є речі, які не дають мені спокою.
Леся зберігала нейтральний вираз обличчя, хоча всередині все стискалося.
— Наприклад?
Макс схилив голову набік, немов вивчаючи її реакцію.
— Наприклад, чому ти така… правильна?
Вона ледь помітно усміхнулася.
— Це погано?
— Це незвично. Для тих, хто хоче вижити в моєму світі.
Леся знизала плечима.
— Я не намагаюся вижити. Я просто роблю свою роботу.
— А яка твоя справжня робота?
Вона знову зустріла його погляд.
— Хіба тобі не байдуже?
Макс на мить замовк. Потім повільно підняв келих до губ, зробив ковток і, відставивши його, нахилився вперед.
— Я давно не довіряв нікому. Але зараз…
Він простягнув руку, легенько торкнувшись її долоні.
— Я хочу знати, що не помиляюся.
Леся відчула, як всередині все перевертається.
Це було випробування.
Вона перевела погляд на його руку, потім знову на Макса.
— А що, якщо ти помиляєшся?
Він усміхнувся.
— Тоді ти не вийдеш звідси.
Їхні погляди зустрілися.
Леся знала – ще один крок, і вона остаточно переступить ту межу, яка відділяє її від її справжньої мети.
Але питання було інше: чи хоче вона цього?