Alina Pero - За межею обов’язку, Alina Pero

— Що робимо? — різко спитала Леся, оцінюючи ситуацію.
Озброєні люди повільно наступали на них.
— Рятуємося, — огризнувся Макс.
Перший постріл пролунав, коли Леся ривком штовхнула Макса за стелаж. Куля просвистіла у повітрі.
— Чорт! — вилаявся він.
У відповідь він дістав пістолет з кобури і вистрілив у найближчого нападника. 
Потім дістав інший пістолет і віддав Лесі.
— Двох праворуч беру я! — вигукнув Макс.
— Лівий фланг — мій! — відгукнулася Леся, ховаючись за перевернутою металевою коробкою.
Знову постріли. Хтось із нападників завалився на підлогу, хтось намагався перезарядити зброю.
— Біжи до виходу! — крикнув Макс.
Але Леся не зрушила з місця.
— Не дочекаєшся!
Кілька секунд — і ще двоє нападників лежали нерухомо. Решта злякалися та втекли.
Залишилася тільки важка тиша, важке дихання та звук металевої гільзи, що котилася по підлозі.
Макс повільно повернувся до Лесі.
— Ти… Ти вистрілила, щоб захистити мене, — сказав він, дивлячись їй просто у вічі.
Вона мовчки кивнула.
— Ти могла втекти.
— Я не тікаю від тих, кого… — вона затнулась, — кого не хочу втрачати.
Макс наблизився.
— Скажи це ще раз.
— Я не хочу тебе втрачати, Максе.
І він більше не стримувався.
---
Він поцілував її різко, жадібно, неначе боявся, що вона зникне, як усе, що йому було дороге.
Леся спочатку напружилася, потім розчинилася в ньому, відповідаючи з тією ж пристрастю.
Його руки притисли її до себе, відчуваючи тепло її тіла, стукіт її серця, яке билося так само швидко, як і його.
Він підхопив її, вона обвила ногами його талію.
— У машині чи шукаємо інше місце? — запитав він, важко дихаючи.
Леся засміялася крізь поцілунок.
— Тільки не тут, серед трупів, Максе.
— Справедливо.
Вони вибралися зі складу, застрибнули в машину, і Макс рвонув з місця.
— До мене, — кинув він.
— А якщо я скажу, що це погана ідея?
Він подивився на неї з диявольською усмішкою.
— То ти б уже відмовилася.
Леся мовчала.
---
Квартира Макса була простою, без надмірностей, але вона навіть не встигла роздивитися.
Щойно двері зачинилися, він знову схопив її, прижав до стіни, поцілунок став глибшим, руки впевненішими.
— Ти змушуєш мене божеволіти, — прошепотів він.
— Тоді збожеволій разом зі мною, — відповіла Леся.
Макс дивився на неї, немов уперше бачив по-справжньому. В його очах змішалися напруга, бажання й щось ще, що він не міг або не хотів назвати.
Він нахилився, торкнувся її губ легким, ледь відчутним поцілунком. Але цього було мало.
Леся відповіла на його дотик, її пальці вплелися у його волосся, притягуючи ближче. Вона відчувала, як серце стукає в грудях, як теплий жар розливається по тілу.
Макс підхопив її на руки й поніс у глиб квартири. Її дихання стало частішим, коли він поклав її на ліжко. Його губи ковзнули по шиї, залишаючи гарячий слід.
Їхні рухи були спочатку повільними, наче вони вивчали один одного, запам’ятовували кожен вигин, кожен дотик. Але потім пристрасть взяла верх.
Макс провів долонею по її спині, змушуючи Лесю тремтіти від кожного дотику. Вона відповідала йому так само — сміливо, ніжно й водночас зухвало.
Це була ніч, у якій зникали всі сумніви, всі питання.
Тільки вони двоє.
Тільки цей момент.
І коли вони лежали поряд, все ще злегка розпалені, він обійняв її й прошепотів:
— Ти все змінила.
Леся нічого не відповіла, просто поклала голову на його груди, слухаючи рівний ритм його серця.
А завтра… Завтра буде новий день