Калерія Буко - Операція: "Викрадення по-драконячи", Калерія Буко

Глава 17

Меліса

Я вже тиждень живу у квартирі, в яку мене привів Рей. Тут не так химерно, як в його особняку.

Я б мала  відчувати себе вільною. Однак це відчуття не прийшло.  Ні на перший день, ні на другий, і навіть на третій день я не відчула навіть чогось наближеного.

Рей дав мені можливість відпочити від нього. Не кинув, як могло б здатись. Його мати була в мене двічі. Останнього разу в її супроводі прибула й Аеліта.

Обидві щось говорили про роботу. Про перспективу та можливість не забивати голову важкими думами, а нарешті відкривати для себе грані нового життя,  а не триматись за минуле.

І от, вона знову тут. Вже вдруге за цей короткий тиждень.

— Ти хвилюєшся за те, що нічого не знаєш про наш світ? — питає мене Аеліта, вириваючи зі своїх думок.

Я багато раз все прокручувала її слова у своїй голові. Боюсь? 

Ні. Не нового світу я страшусь. Не незнайомих мені рас чи видів я боюсь. А себе. Бо тиждень без нього мені довелось провести в пустих апартаментах, а вже хочеться вовком вити. Запустити в лускатого чимось важким. Таким, що від зустрічі з землею розіб’ється. Як потроху розбивається моя надія на існування без нього.

— Ні, страшно, що ще трохи й мені не захочеться повертатись, — чесно відповідаю жінці, у якої від здивування очі збільшились  в розмірі.

— Хочеш сказати, що не злишся на Рея за те, що він тебе викрав?  Не хочеш вже повернутись до свого дому?

Її реакція була зрозумілою, а мої відчуття - ні.  Здавалось, що все, що мене оточує одна суцільна заплутаність. 

— А сенс злитись на те, що вже ніколи не можна буде виправити? Ми не повернемо втраченого часу. А повернутись додому я вже й так не зможу. Це ж і твої слова також.

Ми не стали з нею подругами. Я не просила її приходити в його апартаменти та складати мені компанію. Мені хотілось подумати в тиші без його присутності. Але Рей просив.

Рей просив пригледіти за мною, щоби я не наробила дурниць. Принаймні, так мені здалось. 

— Мел, я хочу тобі допомогти, але якщо ти не хочеш моєї допомоги, то варто сказати про це зараз. Поки я не полізла туди, де мені не варто бути. Поки я не зробила ситуацію ще гіршою, ніж вона вже є.

 — Ти не зробиш її гіршою. Я вже тут, — знизую плечима. Я втомлена. Говорити не хочеться, але випроводити гостю не маю морального права, бо розумію, що ця жінка хвилюється за мене.

Ще два місяці тому я й не могла собі уявити, що сидітиму оттак  в чужій  дорогій квартирі розмовлятиму з зіркою, яка збирає на свої концерти мільйони, обговорюючи друга її чоловіка, який є драконом з великими статками. 

— Насправді, — невпевнено мовить вона. — Я не знаю варто тобі про це казати… Тому я, власне, тут. Я хотіла поговорити  з тобою. Я почуватиму себе винною, якщо не скажу тобі.

Її заплутана мова змушує мене напружитись. Жінка явно бореться сама з собою. Ціпенію. НЕ хочеться чути ще гірші новини.

— Щось сталось з драконом? — обережно цікавлюсь, кладучи свої руки поверх її, тим самим намагаюсь заспокоїти.

— Ні, нічого йому немає. П’ють вже котрий вечір з моїм в барі ельфа. Все скаржиться на жахливу долю. 

— Тоді чому ти така налякана?

— Бо те, що я скажу може зламати дві долі одночасно. Але й мовчати мені боляче. Боляче за тебе.

Жінка набирає в легені повітря,  видихає, а потім видає те, що так довго мучило її.

— Є можливість тобі повернутись у свій світ. Господи, батьки Рея мене приб’ють. Даміан зі мною не розмовлятиме. Але ти мусиш знати. В тебе є шанс припинити страждати тут,  на чужині. 

— Але всі казали, що це неможливо, — тепер мій час показати їй свою розгубленість та недовіру до сказаного. 

Всі вони заявляли, що дороги назад немає. Що я приречена на життя в цьому світі. А виявляється і це було брехнею?

— То він мені…

— Він теж не знає. Це давня магія мого роду. Обряд повернення може провести найстарша в моєму роду, я домовлюсь. Але за умови, що ти бажаєш цього понад усе на світі, а   твій обранець йде за твоїм рішенням. У всьому має бути злагода.  Якщо вона побачить у  твоїй душі бодай один сумнів - відмовить. 

Я вдихала повітря в себе, а, здавалось, воно проходило крізь мене,  не затримувалось,  не давало рятівного спокою.

— Я… Я…

— Він відпустить, навіть якщо кохає тебе. Але бажаєш ти цього?

Я піднялась на ноги. Мені потрібно на балкон. Подалі звідси. Подалі від цієї інформації. Я не знаю що з нею робити, як нею розпоряджатись. 

Але щось в душі моїй каже мені, що це наш шанс. Шанс повернутись додому.

 І якщо наша доля - знову зустрітись з Реєм, то ми зустрінемось.

 І в цьому мені варто його переконати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍