Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

Колись Ітан був собі звичайним хлопчиною, колись... до того, як він потрапив волею випадку до справжніх мисливців на потвор. Ба більше, цей хлоп навіть декілька успішних полювань мав, допоки їх група не стикнулась з арктантропом - перевертнем-ведмедем, який виявився не по зубам відчайдухам. Тепер Ітана вкушено, він один вижив і йому судилося або знайти ліки від прокляття або стати потворою самому.

0. Вступ

Ось і вона, стоїть напроти нього, всього п’ять метрів, а відчуття таке, ніби між ними ціла прірва. Чи вона пам’ятає його? А чи досі кохає? Взагалі кохала вона його, чи він був всього лише ще одною пригодою в її довгому, дуже довгому житті?

Лисиця.

Він хвилювався після довгої розлуки, але був радий, навіть щасливий бачити її обличчя, її посмішку, ту, на яку тільки вона була здатна.

Загадкова, мудра і начебто її тут не було – так вона всміхалась йому, з їх першої зустрічі, а потім завжди.

А він же думав, що вже ніколи її не побачить, був певний, що загинула…

Але що це я забігаю так далеко!?

Почнемо спочатку, з самого початку цієї дивної історії.

 

Знайомтесь, це – Ітан, нічим не примітній хлопчина двадцяти восьми років. Він взагалі не вирізняється з поміж інших таких же молодиків. Сто вісімдесят сантиметрів зросту, вісімдесят або дев’яносто, або щось середнє між тим, кілограм ваги, не товстун, не худорлявий, трохи навіть підкачаний, десь там спортом займався, можливо боксом, а можливо й плаванням, хто його зна. Працював офісним клерком, мав спокійне життя і, як я вже казав, нічим не вирізнявся з поміж інших.

Але, як і в кожній подібній історії, є оте «але» - але Ітан потрапив у незвичайну компанію. Якось на корпоративі, коли всі домовились піти пограти в страйкбол, Ітан щось переплутав, коли записував куди йти, коли йти, з ким йти і якось так потрапив до компанії справжніх мисливців на, здавалося б незвичайних, потвор.

Так-так, вам не почулось, на справжнісіньких потвор. Зазвичай на таких що прикидаються людьми а всередині можуть бути звірами і перекидатись на них на повний місяць. Або таких, що зовні наче труп бліді, а насправді кровожерливі упирі. Чи навіть таких, що зовні людяніші за людей, а всередині справжні демони, дияволи, котрих церковники ще декілька-сот років тому екзорцизмами виганяли.

Були правда у Ітанової компанії і прості цілі, що як потвора виглядає і потворою і є, лісовик от наприклад, дуб деревом, хоч вище поясу і людиною здичавілою виглядає, а клепки в голові не має зовсім. Принаймні цей невеличкий недолік взагалі не заважає йому забивати людей насмерть.

Однак не з усіма потворами компанія, навіть гіпотетично, може (або вже могла) дати ладу. Ось тут, мій любий читачу, наша історія дійсно починається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍