Вікторія Хартманн (viktoria hartmann) - На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)

Розділ 1. Початок шляху

Амелія

Роздивляюсь вулицю і гадаю, як мені краще дістатися до міста. Таксі дороге для дівчини, яка ще не має постійного заробітку. Згадую слова матері, яка радила мені заощаджувати, щоб на все вистачило грошей, і в думках дякую за цю пораду. Зітхаю, адже розумію, що мене очікує напрочуд цікава поїздка в автобусі, з купою туристів, і прямую на зупинку. У кишені джинс завалялася дрібнота у вигляді п'ятдесяти євро. Щодо маленьких витрат на їжу чи проїзд в громадському транспорті можна не перейматись. Цього вистачить на декілька днів.

Заходжу в автобус, оплачую проїзд і сідаю на вільне місце в самому кінці автобуса, поклавши поряд велику рожеву валізу. Більшість людей сідає спереду, тому я можу комфортно розташуватися на сидінні і не перейматися незадоволеними пасажирами.

Підключаю до телефону нещодавно куплені AirPods і дзвоню мамі, яка вже, напевно, місця собі не знаходить. Уявляю, як заспокоює її тато і сміюся. Моя мама — панікерка, і, якби не батько, вона б уже разів 10 мені зателефонувала з того моменту, як приїхав мій потяг.

— Так, мамо, все добре. Нормально дісталася, – пауза. — Я зараз в автобусі. Щойно заселюся в квартиру, то одразу ж тобі напишу.

Завершуючи виклик, заходжу в Telegram та шукаю свій плейлист із піснями. Вибір припадає на пісню «David O'Dowda — Machine Lines». Я завжди була прихильницею інструментальної музики і з радістю слухала відомих композиторів чи співаків, які використовували фортепіано, скрипку та інші музичні інструменти.

Слухаючи пісню, помічаю, як автобус їде по місту і починаю розглядати будинки та вулиці. Переїзд сюди був спонтанним рішенням, але я давно вже думала про це. І ось, щойно мені випала можливість поєднати роботу і навчання, я, не вагаючись, зібрала валізу і купила перший ж білет до цього чудового міста.

Вмикаю в смартфоні додаток «Карти» і дивлюсь, скільки мені ще їхати до місця призначення. Моя квартира знаходилась за 2 км від центру міста, де була моя нова робота. Цікаво, тут дуже завантажений трафік вранці? Якщо так, то мені доведеться йти, як мінімум, за годину до початку роботи, хоча я вважаю, що перший час можна діставатись туди пішки.

Беру валізу в ліву руку і правою тримаюсь за поручні, поки йду до дверей автобуса. Він зупиняється і я виходжу. Дивлюсь на карту і намагаюсь зрозуміти, в яку сторону я повинна йти. В мене завжди були проблеми з компасом та навігаторам, але врешті решт я все таки навчилась користуватись цим додатком.

Підходжу до будинку, де знаходиться моя нова квартира і дивлюсь на годинник, що знаходиться на зап'ясті правої руки. Переконуюсь, що власниця квартири вже повинна очікувати мене, тому заходжу в під'їзд і піднімаюсь по сходах, тому що вона знаходиться на третьому поверсі. Шукаю номер 19 і, коли знаходжу цю цифру, стукаю в двері.

Через декілька секунд двері відкриває старенька бабуся. Вона запитує, чи я та сама дівчина, яка дзвонила щодо оренди квартири і я відповідаю: «Так», після чого жінка посміхається мені і впускає до квартири. Я гадала, що вона буде погано до мене ставитись, і що квартира буде в не самому найкращому стані, але все виявилось зовсім навпаки. Бабуся дуже привітна і з задоволенням розповіла мені правила, і що де знаходиться. Вона віддала мені запасні ключі і побажала гарного дня, після чого пішла.

Кладу валізу в спальні та починаю якомога швидше розкладати свої речі. Коли закінчую з одягом, то згадую, що повинна була написати мамі. Швидко беру iPhone до рук і пишу мамі коротке смс-повідомлення.

«В мене все добре. Заселилась в квартирі. Вона чудова! І власниця хороша! Після співбесіди подзвоню, як тільки буду вдома»

В мене залишилось три години. Кладу телефон на тумбу, де підключаю до зарядного пристрою і йду в ванну, взявши рушник та чистий одяг.

Через те, що мій літак відмінили, мені довелось майже 20 годин провести в автобусі та ще дві години в потязі. Я боялась, що не встигну вчасно приїхати і запізнюся, або взагалі не з'явлюся на співбесіді, але все закінчилося добре.

Ця співбесіда була вирішальною. Нещодавно я подала заявку на роботу в дорогому готелі, який розташований в цьому місті. Колись мені пощастило вступити до університету в сусідньому місті, але через проблеми вдома я не змогла піти на роботу після закінчення навчання. Мені довелось повернутись додому і тільки тепер, через рік, я повернулася і знайшла роботу.

Я витратила пів години на гарячу ванну, потім пів години на те, щоб висушити волосся і ще двадцять хвилин для макіяжу. І ось, через півтори години я бачила в дзеркалі гарну, струнку і впевнену в собі дівчину.

До співбесіди залишалось ще півтори години, але я вирішила, що краще буде вийти раніше. Можливо, це справить гарне враження.

До готелю я дісталась за годину, через те що іноді зупинялася і розглядала архітектуру міста. Перед тим як зайти, я глибоко вдихнула і видихнула, нагадуючи собі, що свій язик сьогодні потрібно тримати за зубами, а інакше я не отримаю роботу. Милий чоловік, який, напевно, працював тут швейцаром, відчинив мені двері і я зайшла всередину готеля. Тут я одразу ж побачила ресепшн з двома портьє. Я вирішила підійти до них і запитатись напрямок до кабінету менеджера.

Як тільки я підійшла до стійки реєстрації, то один з хлопців підняв на мене погляд і всміхнувся:

— Доброго дня, раді вітати Вас в «D&B hotel». Чим можу допомогти?

— Доброго дня. Я прийшла на співбесіду до вашого менеджера. Де мені його знайти?

— Зачекайте, я зателефоную і уточню.

Хлопець бере до рук новісінький стаціонарний телефон і натискає декілька кнопочок ще до того, як прикладає слухавку до вуха.

— Пані Вернер, тут прийшла дівчина і каже, що вона до вас на співбесіду, — пауза. — Можна дізнатись ваше ім'я? — звертається він до мене майже пошепки.

— Амелія Скотт.

— Амелія Скотт, — повторює хлопець, і мені здається, що він смакує кожну букву мого імені. — Гаразд, зараз проведу її.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍