Маркіз де Сад - Будуарна філософія

class="book">ШЕВАЛЬЄ. Один приятель розповів Дольмансе про те, яким чудовим інструментом обдарувала мене природа, і той доручив маркізові В… передати мені запрошення на вечерю. Ну, а коли я до нього прийшов, то мусив показати те, що маю; спершу я був подумав, що до цього спричинилася чиста цікавість, та коли мені підставили прегарний зад і попросили віддати йому честь, я зрозумів: поштовхом до моїх запросин стала пристрасть. Я остеріг Дольмансе про можливі ускладнення, але ніщо не могло його розохотити. «Я готовий прийняти ваш таранний удар, — сказав мені він, — і ви навіть не можете претендувати на славу найгрізнішого з чоловіків, які мене протикали!» Маркіз був з нами; він нас підбадьорював, обмацуючи, погладжуючи та обціловуючи все те, що ми обидва виставили на світ божий. Я націлився… хотів зробити бодай якісь приготування… «Облиште! — сказав мені маркіз. — Ви позбавите Дольмансе половини втіхи, якої він од вас жде. Він хоче, щоб його накололи… Він хоче, щоб його роздерли». — «Він буде вдоволений!» — відказав я, наосліп занурюючись у прірву… І ти думаєш, сестро, мені довелося долати великий опір?.. Аж ніяк; мій дрюк — а ти знаєш, який він товстенний — пішов углиб дуже легко, кудись на саме дно, і мені здалося, що мій пед цього навіть не відчув. Я повівся з Дольмансе як справжній друг; палка хіть, яку він виявляв, його тремтіння, його пристрасні слова, все це незабаром сповнило й мене відчуттям блаженства, і я влаштував йому справжній потоп. Не встиг я вийти з нього, як Дольмансе обернувся до мене, розкуйовджений, розпашілий, наче вакханка. «Ти бачиш, до якого стану ти мене довів, любий шевальє? — сказав він і тицьнув мені свого жилавого прутня, дюймів на шість у обхваті, дуже довгого й виструнченого, — о, любове моя, заклинаю тебе, послужи мені тепер жінкою, після того, як побував моїм коханцем, аби я міг похвалитися, що в твоїх божественних обіймах спізнав усі втіхи схильності, яку плекаю так самозабутньо!» Не вбачаючи ніяких перешкод до цього варіанту, як і до першого, я став у відповідну позу маркіз хутенько скинув штани і звернувся до мене з палким проханням послужити йому чоловіком, поки я буду жінкою для його друга; отож я зробив йому те, що трохи раніше зробив Дольмансе, а той у свою чергу сторицею повернув мені поштовхи, якими я обдарував третього в нашій компанії…

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ти, мабуть, пережив невимовну втіху, брате, опинившись отак між двома полюбовниками; кажуть, це дуже приємно.

ШЕВАЛЬЄ. Авжеж, мій ангеле, в такій грі, це звичайно найвигідніша позиція; та хай там що про це кажуть, але для мене то все екстравагантні витівки, і я ніколи не надам їм перевагу перед тією втіхою, якою обдаровують нас жінки.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Гаразд, мій любчику, щоб винагородити тебе за твою делікатну послужливість, я сьогодні подарую тобі нагоду проявити свій запал у грі з дівчиною, юною і цнотливою, прекрасною, як саме кохання.

ШЕВАЛЬЄ. Та ти що! В компанії Дольмансе?.. І ти запросила жінку?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Тут ідеться про виховання. З цим дівчам я познайомилася в монастирі минулої осені, коли мій чоловік був на водах. Там ми не могли цілком віддаватися своїм забаганкам, ми не осмілювалися, бо надто багато очей стежили за нами, але ми пообіцяли одна одній, що возз’єднаємося, як тільки буде змога. Це бажання так мене заполонило, що, прагнучи його задовольнити, я умисне познайомилася з її родиною. Батько в неї — розпусник… І я приборкала його. А сьогодні нарешті гарнулька прийде сюди… Я чекаю на неї, і ми проведемо вдвох аж два дні… два чудесні дні! Причому цей час я передусім використаю на те, щоб дати юній особі відповідну освіту. Я і Дольмансе закладемо в її милу голівку принципи найрозгнузданішої розпусти, ми розпалимо в ній свій вогонь, ми прилучимо її до нашої філософії, ми розбудимо в ній наші жадання, а що я хочу додати до теорії трохи практики, хочу ілюструвати наші лекції наочними прикладами, то тебе, брате, я ангажую зривати мирти Цитери, а Дольмансе — троянди Содома. Я матиму дві насолоди водночас: по-перше, сама навтішаюся злочинним любострастям, а по-друге, мені буде вельми приємно дати кілька уроків, прищепити розпусні смаки прегарній невинниці, яку я зловлю в наші сіті.

Ну як, шевальє, цей задум гідний моєї уяви?

ШЕВАЛЬЄ. Він міг виникнути лише в ній; він божественний, сестро, і обіцяю блискуче виконати приємну роль, яку ти мені в ньому відвела. Ох, пустунко, скільки насолоди дістанеш ти, виховуючи ту дитину! Як тобі приємно буде розбестити її, розтоптати в юному серці всі паростки віри та доброчесності, посіяні туди колишніми виховательками! Я б до такого навряд чи додумався, цей план аж надто зухвалий для мене.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Можеш не сумніватися, я не пошкодую зусиль, аби звести її, зіпсувати, аби знищити моральні засади, яких, либонь, уже встигли понапихати в неї; я хочу, щоб за два сеанси моєї науки вона стала такою самою лиходійкою, як і я… такою самою безбожницею… такою самою хвойдою. Попередь Дольмансе, розкажи йому про все, як тільки він прийде, бо я хочу, щоб отрута його розпущеності проникла в це юне серце разом з тією, яку я впорсну туди сама, і за короткий час убила б у ньому всі сімена доброчесності, що проросли б там без нашого втручання.

ШЕВАЛЬЄ. Годі знайти кращого помічника для мети, яку ти перед собою поставила — безбожництво, нечестя, зневага до людських звичаїв стікають із уст Дольмансе, як стікав колись містичний єлей з губів знаменитого архієпископа міста Камбре. Це найпідступніший облесник, найлукавіший розпусник, людина вкрай небезпечна… О, люба сестро, якщо тільки твоя учениця слухатиметься настанов цього вихователя, я гарантую тобі, що невдовзі вона стане пропащою!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Враховуючи ті нахили, які закладені в неї природою, це, думаю, станеться дуже скоро…

ШЕВАЛЬЕ. Але скажи мені, сестро, ти не боїшся її батьків? А що як дівчина про все розповість, коли повернеться додому?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Нічого не бійся, батька я звабила… він мій. Признатися тобі? Я умисне віддалася йому, щоб він потім на все заплющив очі;