Пауль Целан - Нічийна троянда

цим твоїм

смутком: жодного

іншого неба.

........................

На устах,

для яких воно тисячним стало,

загубив — загубив я слово,

котре зоставалось мені:

сестра.

У

многобожжі

згубив я слово, котре шукало мене:

Каддіш[6].

Я мусив

пройти крізь цей шлюз,

щоб від- і при- й перенести

це слово в солоний потік:

Іскор[7].

Stumme Herbstgeräusche

Stumme Herbstgeräusche. Die

Sternblume, ungeknickt, ging

zwischen Heimat und Abgrund durch

dein Gedächtnis.

Eine fremde Verlorenheit war

gestalthaft zugegen, du hättest

beinah

gelebt.

Безмовні запахи осені

Безмовні запахи осені. Айстра

ненадломлена, увійшла

між вітчизною і бездонням

у пам'ять твою

Чужа самотинність

була відчутна на дотик, ти тоді

майже

жив.

EIS, EDEN

Es ist ein Land Verloren,

da wächst ein Mond im Ried,

und das mit uns erfroren,

es glüht umher und sieht.

Es sieht, denn es hat Augen,

die helle Erden sind.

Die Nacht, die Nacht, die Laugen.

Es sieht, das Augenkind.

Es sieht, es sieht, wir sehen,

ich sehe dich, du siehst.

Das Eis wird auferstehen,

eh sich die Stunde schließt.

ЛІД, ЕДЕМ

Це край, що зветься Згуба,

там в плавнях місяць спить,

і мерзне все нам любе,

що жевріє й зорить.

Зорить, бо має очі,

сяйливі, мов Земля.

В ніч, у трутизну ночі

вдивляється маля.

Вдивляється зористо,

як я і ти, і ми.

Воскресне лід пречисто

ще до години тьми.

PSALM

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,

niemand bespricht unsern Staub.

Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.

Dir zulieb wollen

wir blühen.

Dir entgegen.

Ein Nichts

waren wir sind wir, werden

wir bleiben, blühend:

die Nichts-, die

Niemandsrose.

Mit

dem Griffel seelenhell,

dem Staubfaden himmelswüst,

der Krone rot

vom Purpurwort, das wir sangen

über, o über

dem Dorn.

ПСАЛОМ

Ніхто нас не виліпить знову із глини земної,

ніхто не оплаче наш прах.

Ніхто.

Будь славен навіки, Ніхто.

Задля Тебе

ми квітнем.

Супроти Тебе.

Ніщо

ми були, є і будем,

квітуючи:

троянда-Ніщо, Нічийна

троянда.

З маточкою

світлої душі,

тичинкою небесної пустелі,

келихом, що палає

від пурпурових слів, які ми співали

понад, о понад

терням.

TÜBINGEN, JÄNNER

Zur Blindheit über-

redete Augen.

Ihre-«ein

Rätsel ist Rein-

entsprungenes» —,ihre

Erinnerung an

schwimmende Hölderlintürme, möwen-

umschwirrt.

Besuche ertrunkener Schreiner bei

diesen

tauchenden Worten:

Käme,

käme ein Mensch,

käme ein Mensch zur Welt, heute, mit

dem Lichtbart der

Patriarchen: er dürfte,

spräch er von dieser

Zeit, er

dürfte

nur lallen und lallen,

immer-, immer-

zuzu.

(«Pallaksch. Pallaksch.»)

ТЮБІНҐЕН, СІЧЕНЬ

До незрячості пере-

конані очі[8],

їхнє — «за-

гадкою є

з чистоти постале»[9] — їхній

спомин про

Гельдерлінові вежі плавучі, мево-

окрилені.

Відвідини теслярів-потопельників

з цими

тонучими словами:

Якби прийшов,

якби прийшов чоловік,

якби прийшов у світ чоловік, нині

зі світлою бородою

патріархів: він міг би,

мовлячи про

цей час, він

міг би

лиш белькотіти, лиш белькотіти,

знову й знову,

раз-у-раз.

(«Палакш. Палакш.»[10])

CHYMISCH

Schweigen, wie Gold gekocht, in

verkohlten

Händen.

Große, graue,

wie alles Verlorene nahe

Schwestergestalt:

Alle die Namen, alle die mit-

verbrannten

Namen. Soviel

zu segnende Asche. Soviel

gewonnenes Land

über

den leichten, so leichten

Seelen-

ringen.

Große. Graue. Schlacken-

lose.

Du, damals.

Du mit der fahlen,

aufgebissenen Knospe.

Du in der Weinflut.

(Nicht wahr, auch uns

entließ diese Uhr?

Gut,

gut, wie dein Wort hier vorbeistarb.)

Schweigen, wie Gold gekocht, in

verkohlten, verkohlten

Händen.

Finger, rauchdünn. Wie Kronen, Luftkronen

um — —

Große. Graue. Fährte-

lose.

König-

liche.

АЛХІМІЧНЕ

Мовчання, мов переплавлене золото,

в обвуглених до кісток

долонях.

Велика, сіра,

близька, як найважча втрата,

постать сестри:

Всі наймення, всі

спалені разом

наймення. Скільки

попелу благословити. Скільки

здобутої раптом землі

понад

легкими, зовсім легкими

обручами

душі.

Велика. Сіра. Без-

жужільна.

Ти, тоді.

Ти, з блідим

надкушеним пуп'янком.

Ти у виннім потоці.

(Чи не правда, нас також

визволив цей годинник?)

Добре,

добре, як твоє слово тут мимохідь вмирало.)

Мовчання, мов переплавлене золото,

в обвуглених до кісток

долонях.

Пальці, тонесенькі, мов корони, етерні корони

навколо — —

Велика. Сіра. Без-

слідна.

Вінце-

носна.

EINE GAUNER- UND GANOVENWEISE

GESUNGEN ZU PARIS EMPRÈS PONTOISE

VON PAUL CELAN

AUS CZERNOWITZ BEI SADAGORA

Manchmal nur, in dunklen Zeiten.

Heinrich Heine, An Edom

Damals, als es noch Galgen gab,

da, nicht wahr, gab es

ein Oben.

Wo bleibt mein Bart, Wind, wo

mein Judenfleck, wo

mein Bart, den du raufst?

Krumm war der Weg, den ich ging,

krumm war er, ja,

denn, ja,

er war gerade.

Heia.

Krumm, so wird meine Nase.

Nase.

Und wir zogen auch nach Friaul.

Da hätten wir, da hätten wir.

Denn es blühte der Mandelbaum.

Mandelbaum, Bandelmaum.

Mandeltraum, Trandelmaum.

Und auch der Machandelbaum.

Chandelbaum.

Heia.

Aum.

Envoi

Aber,

aber er bäumt sich, der Baum. Er,

auch er

steht gegen

die Pest.

ШАХРАЙСЬКА Й ЗЛОДІЙСЬКА БАЛАДА

СПІВАНА У ПАРИЖІ ПОБЛИЗУ ПОНТУАЗА[11]

ПАУЛЕМ ЦЕЛАНОМ

З ЧЕРНІВЦІВ БІЛЯ САДАҐУРИ[12]

Часом лиш, в похмуру пору.

Генріх Гайне, До Едома[13]

Колись, коли ще стриміли шибениці,

тоді — хіба ні — існувало

небо.

Де моя борода, буревію, де

мій юдейський знак, де

моя борода, яку ти скубеш?

Кривим був шлях, яким я