Пауль Целан - Нічийна троянда

Erloschenes zu, in den Schluchten,

da, wo's verglühte, stand

zitzenprächtig die Zeit,

an der schon empor- und hinab-

und hinwegwuchs, was

ist oder war oder sein wird —,

ich weiß,

ich weiß und du weißt, wir wussten,

wir wussten nicht, wir

waren ja da und nicht dort,

und zuweilen, wenn

nur das Nichts zwischen uns stand, fanden

wir ganz zueinander.

Стільки сузір'їв

Стільки сузір'їв, які

відкриваються нам. Я був,

коли вперше побачив тебе — коли? —,

там, далеко, в зовсім

інших світах.

О ці шляхи, галактичні,

о ця година, що нам

перевантажила ночі

в наших імен ваготу. Це

неправда, я знаю,

нібито ми існували на світі, то тільки

подих сліпо снував поміж

Там і He-тут і Лиш-часом,

кометою око хурчало

до згаслого, у безоднях,

там, де віджевріло все, там постала

розкішна, як грудь материнська, епоха,

від якої усе відросло —

вгору, вниз і убік, все,

що є, було або буде —,

я знаю,

я знаю й ти знаєш, ми знали,

ми не знали, ми ж

були тут, а не там,

і лиш часом, тоді,

як Ніщо поміж нами стояло, ми

віднайшли одне одного.

Dein Hinübersein

Dein

Hinübersein heute Nacht.

Mit Worten holt ich dich wieder, du bist du,

alles ist wahr und ein Warten

auf Wahres.

Es klettert die Bohne vor

unserm Fenster: denk

wer neben uns aufwächst und

ihr zusieht.

Gott, das lasen wir, ist

ein Teil und ein zweiter, zerstreuter:

im Tod

all der Gemähten

wächst er sich zu.

Dorthin

führt uns der Blick,

mit dieser

Hälfte

haben wir Umgang.

Твоє заглиблення

Твоє

заглиблення в себе цієї ночі.

Словом я знов повернув тебе, ось ти,

все є правдивим, все є чеканням

правди.

Під нашим вікном

гінко в'ється квасоля: подумай

хто поряд з нами росте

й споглядає її.

Бог, ми читали про це,

є лиш часткою, друга ж розсіяна:

в смерті

всіх скошених

він зростається знову докупи.

Туди

провадить нас погляд,

з цією

половинкою

ми завжди у спілкуванні.

Zu beiden Händen

Zu beiden Händen, da

wo die Sterne mir wuchsen, fern

allen Himmeln, nah

allen Himmeln:

Wie

wacht es sich da! Wie

tut sich die Welt uns auf, mitten

durch uns!

Du bist,

wo dein Aug ist, du bist

oben, bist

unten, ich

finde

hinaus.

O diese wandernde leere

gastliche Mitte. Getrennt,

fall ich dir zu, einander

entfallen, sehn wir

hindurch:

Das

Selbe

hat uns

verloren, das

Selbe

hat uns

vergessen, das

Selbe

hat uns — —

Обіруч мене

Обіруч мене, там,

де мені виросли зорі, далеко

від усіх цих небес, близько

до всіх цих небес:

Як

там недремно! Як

нам відкривається світ, із середини

і через нас!

Ти всюди,

де є твоє око, ти

вгорі, ти

внизу, я

бачу

вихід.

О це мандруюче, це порожнє

гостинне осердя. Роздільно,

я випадаю тобі, ти

випадаєш мені, ми дістаємося

одне одному, ми бачимо

наскрізь:

Одне

й те ж

нас погубило, одне

й те ж

нас

забуло, одне

й те ж нас — —

ZWÖLF JAHRE

Die wahr-

gebliebene, wahr-

gewordene Zeile: …dein

Haus in Paris — zur

Opferstatt deiner Hände.

Dreimal durchatmet,

dreimal durchglänzt.

...........................

Es wird stumm, es wird taub

hinter den Augen.

Ich sehe das Gift blühn.

In jederlei Wort und Gestalt.

Geh. Komm.

Die Liebe löscht ihren Namen: sie

schreibt sich dir zu.

ДВАНАДЦЯТЬ РОКІВ

Рядок, що лишився

правдивим, зробився

правдивим: …твій

дім у Парижі — є

жертовником твоїх долонь[5].

Тричі продиханий,

тричі просвітлений.

...........................

Стає німотно, стає нечутно

поза бар'єром очей.

Я бачу, як квітне отрута.

В кожному слові й жесті.

Йди. Повернись.

Кохання гасить своє ім'я: воно

рідниться з тобою.

Mit allen Gedanken

Mit allen Gedanken ging ich

hinaus aus der Welt: da warst du,

du meine Leise, du meine Offne, und —

du empfingst uns.

Wer

sagt, dass uns alles erstarb,

da uns das Aug brach?

Alles erwachte, alles hob an.

Groß kam eine Sonne geschwommen, hell

standen ihr Seele und Seele entgegen, klar,

gebieterisch schwiegen sie ihr

ihre Bahn vor.

Leicht

tat sich dein Schoß auf, still

stieg ein Hauch in den Äther,

und was sich wölkte, wars nicht,

wars nicht Gestalt und von uns her,

wars nicht

so gut wie ein Name?

З усіма своїми думками

З усіма своїми думками я вийшов

за браму світу: там була ти,

о моя тиха, моя відкрита, і —

ти прийняла нас.

Хто

мовить, що все в нас умерло,

коли око нам заломилось?

Все прокинулось, все піднеслось.

Припливло велетенське сонце, сяйно

стояли віч-на-віч душа з душею, ясно,

владно вимовчали вони для нього

його майбутні орбіти.

Легко

розкрилося твоє лоно, тихо

піднявся в повітря легкий подув,

й те, що зіхмарилось, чи ж не було,

чи ж не було воно постаттю, що відділилась від нас,

чи ж не було воно

чимось таким, як ім'я?

DIE SCHLEUSE

Über aller dieser deiner

Trauer: kein

zweiter Himmel-

.......................

An einen Mund,

dem es ein Tausendwort war,

verlor —

verlor ich ein Wort,

das mir verblieben war:

Schwester.

An

die Vielgötterei

verlor ich ein Wort, das mich suchte:

Kaddisch.

Durch

die Schleuse mußt ich,

das Wort in die Salzflut zurück-

und hinaus- und hinüberzuretten:

Jiskor.

ШЛЮЗ

Над усім