Анжеліка Вереск - Без права на вибір, Анжеліка Вереск

- Вибачте мене, я піду до себе, готуватись до прогулянки.

---

Поки я приводила себе до ладу, мої думки спрямувалися до того єдиного аспекту в моєму житті, який не суперечив моїм планам на нього: мого нареченого - пана Нориса.

Як я вже згадувала - мої батьки були одержимі ідеєю вигідно видати мене заміж, і це мене лякало, оскільки я боялася, що вони знайдуть мені нареченого, який буде або старий, або деспотичний тиран, що забере мою свободу, чого я не могла допустити.

На моє щастя, на одному з провінційних балів я познайомилася з Норисом. Норис мав титул баронета, був симпатичний, ввічливий, галантний, забезпечений, що мало стати ключовим для батька. Але головне - він не збирався тримати свою майбутню дружину зачиненою, не збирався обмежувати її.

Норис швидко завоював мою довіру та симпатію, я йому також була небайдужа, і вже через два місяці він попросив моєї руки у батька. Батько задоволено потер руки - нарешті вдасться продати непотрібний рот і до того ж отримати за це плату. Звісно ж, він погодився.

А я теж потайки задоволено потирала руки. Ще б пак - Норис підходив мені ідеально, і мені дуже подобався.

Обережно тримаючи складки плаття, я спустилася по сходах і кинулася назустріч нареченому.

- Ах, як я рада вас бачити, пане Норисе! - у вестибюлі мене чекав мій наречений. Він був високий, і добре одягався. Його каштанове, хвилясте волосся спадало нижче плечей, а на обличчі сяяли зелені очі.

- Мадемуазель Діано! Здається, ви стаєте красивішою з кожним днем!

Підійшовши до мене, він ввічливо поцілував мою руку. Я присіла в реверансі.

Після взаємних привітань і компліментів, ми вирушили гуляти по присадибному парку.