Анжеліка Вереск - Без права на вибір, Анжеліка Вереск

Мені наснився сон: я стою навпроти вогнища, зачаровано спостерігаючи за тим, як в небо летять оранжеві іскри. Полум'я вогню танцювало свій танець, зачаровуючи відблисками.

З труднощами відриваю погляд від полум'я і здригаюся: з іншого боку вогнища стоїть чоловік і спостерігає за мною. Напівоголений, з потужною, рельєфною фігурою, він тримав в міцній руці величезний, вигнутий меч з великою рукояткою та трикутним лезом, на якому були вигравірувані незнайомі узори. 

Один його вигляд викликає в мені трепет: довге, русе волосся зібране в небрежний хвіст, насуплені брови і правильного вигляду ніс, чуттєві, стиснуті губи. І серед усього цього – блискучі очі, що палали рішучістю.

Його обличчя було перерізано двома шрамами: один ішов від лоба до скроні, інший – від протилежної сторони обличчя, через око, і до самого підборіддя. На його могутньому торсі теж були борозни від давніх ран. Дивно, але ці шрами не викликали страху або огиди, вони скоріше говорили про те, що чоловік – суворий, закалений у боях воїн. Чоловік дивився на мене палаючим поглядом. Таким поглядом дивляться на пійману здобич: задоволення, тріумф і бажання якнайшвидше відчути смак жертви. Він дивився на мене так, ніби довго шукав і тепер не випустить з гострих, як бритва, кігтів.

Серце мимоволі зробило пропуск. Я сприймала все, як у тумані. Чоловік хижо усміхнувся і сказав:

‐ Нарешті я знайшов тебе, Відзначену Зіркою! Тепер ти будеш належати мені.

Ці слова були сказані ледве чутним шепотом, і я швидше прочитала їх по губах, ніж почула. Опустивши руку з мечем, він рушив до мене.

 Інстинкти кричали бігти від нього, але ноги, наче приросли до землі. Я хотіла закричати, але чоловік, зробивши кілька кроків до мене, раптово розчинився в димці. Іскри вогнища здійнялися, наче до небес. І я прокинулася.

---

Нічна сорочка була мокрою – хоч вичавлюй. Все тіло було в поту, а розум не міг отямитись від цього дивного сну. Він був таким реальним, немов усе відбувалося наяву.

Я, вставши з ліжка, підбігла до кувшину, що стояв на маленькому столику. Вмившись холодною водою і витерши обличчя рушником, я нарешті почала приходити до тями.

 Продовжуючи думати про цей сон, я підійшла до гардеробу, вибираючи плаття. Хто цей чоловік? Чому він мені наснився? Я була впевнена, що ніколи раніше не бачила його. І ці його дивні слова. Він назвав мене – Відзначеною Зіркою. Це лякало. З самого дитинства на моїй шиї була позначка – родима пляма у вигляді зірки. Через це все дитинство мої друзі звали мене Зірочкою.

Моїми друзями були діти наших селян, саме дружба з ними дала мені зрозуміти, що таке свобода. Свобода від умовностей, від надмірно строгого етикету, від нав'язаного в колах аристократії лицемірства.

Зовні вже було ранок, і я вирішила одягтися і, поки мої батьки спали, втекти в свій улюблений ліс. У лісі я могла бути годинами, збираючи квіти, гриби, ягоди, плетучи вінок і слухаючи спів птахів. У лісі я ніби відпочивала душею.

Наспіх натягнувши плаття, я підійшла до дзеркала. З нього на мене дивилася не висока струнка дівчина з білосніжною шкірою, пухкими губами, пустотливими зеленими очима і копою неслухняних, рудих волосся. Тряхнувши головою, я вийшла з кімнати і спустилася вниз. 

На ціпочках пройшла по коридору і, потрапивши через кухню до комори, взяла звідти кошик. Радіючи, що змогла проскочити непоміченою, я вибігла через чорний вхід. Від хвіртки мене відділяло кілька кроків. Непомітно для себе пришвидшила крок і вже за хвірткою задоволено примружилася, дивлячись на небо. З плечей наче знялася гора, а серце заповнивало окрилююче відчуття свободи.

Збираючи ожину і неспішно прогулюючись лісом, я слухала спів птахів і відпочивала. 

Батьки, няньки та всі ці чопорні гувернантки завжди були мною незадоволені, називаючи мене впертою дівчиною. Моя любов до запальних, сільських танців, до самотніх прогулянок лісом, спілкування з моїми друзями-простолюдинами і ненависть до етикету і спілкування в вищих колах робили мене в їхніх очах бракованим товаром.

Моїй родині не пощастило з народженням сина, якому можна було б передати баронський титул батька, і глибоко розчаровані фактом народження дочки, вони потайки сподівалися вигідно видати мене заміж. В їхньому розумінні, єдиною моєю метою в житті мало стати вигідне заміжжя. Я повинна була бути старанною ученицею і тренувати мовчазність, щоб вийти заміж за того, хто запропонує батькам - певну суму грошей.

Глибоко зітхнувши, я поглянула в кошик: він був повний ягід. Та й час вже був пізній, напевно, батьки вже встали і шукають мене. Безнадійно озирнувшись на ліс, я пішла додому.

---

Дома мене вже чекали. Незадоволено піджавши губи, мама зробила мені зауваження, що я запізнилася на сніданок, і наказала негайно йти до столової.

У столовій вже сидів батько. Я тихо привіталася. Батько, нічого не відповівши, мовчки поправив серветку, що лежала на колінах, потім підняв на мене свій важкий погляд.

- Не знав, Діано, що в нашій родині прийнято таке непристойне поводження. Спочатку ти без супроводу покидаєш маєток, потім на самоті бродиш по лісу, і на завершення - запізнюєшся на сімейний сніданок, нехтуючи батьками.

- Вибачте, батьку, я не хотіла засмутити вас. - схиливши голову, я чекала, поки батько дозволить мені сісти. Якщо я скажу хоча б слово - буде довга лекція, в кінці якої мене обов'язково покарають.

- Сподіваюся, це було в останній раз. Можеш сідати.

Я обережно присіла на край стільця і розклала серветку. Батько знову перервав мовчання:

- Сьогодні ти підеш на прогулянку з паном Норисом. Сподіваюся на твою розсудливість, Діано.

Я мимоволі підстрибнула, намагаючись приховати радість, що з'явилася на обличчі.

- Я буду розсудлива, батько.

Глава родини нічого не відповів, і я вважала розмову завершеною. Вставши зі столу, я, присівши перед батьками: