Rada Lia - Мій ніжний звір, Rada Lia

Розділ 2

Наступного ранку після весілля Орися, зібрана й бадьора, стояла над Ярославом й задумливо дивилася на нього. Чоловік був все ще одягнений у костюм, який вчора вона й не подумала з нього зняти, й голосно хропів. Дівчина простягнула руку й обережно доторкнулася пальцем до плеча чоловіка. Ніякої реакції. Вона тицьнула його пальцем сильніше. Він, не розплющуючи очей, щось пробурмотів й відвернувся.

— Гей, чуєш, — несміливо промовила вона, — вставай давай.

Та коли й цього разу нічого не відбулося, їй увірвався терпець. Орися вдарила рукою по плечу Ярослава й закричала на вухо:

— Вставай, чуєш? Ти обіцяв! Я без грошей нікуди не піду!

Сльози навернулися їй на очі. Та чого вона взагалі мусить просити? Договір є договір! Вона свою частину виповнила. Тепер його черга.

Чоловік підскочив на своєму ліжку, перелякано озираючись й потираючи плече. Коли до нього дійшло, хто кричав, він зиркнув на Орисю зі злістю.

— Чого волаєш з самого ранку? Я люблю поспати. Запам’ятай це, якщо хочеш нормального життя.

— Гроші давай! — сказала вона з викликом у голосі. — Мені на ліки бабусі потрібно сьогодні.

Він криво усміхнувся, пробурмотів щось на кшталт “всі жінки однакові, їм тільки гроші потрібні” й потягнувся до кишені на сорочці. За мить він простягнув їй банківську карту:

— Це подарунок тобі на весілля. Забув вчора віддати. Пароль з іншого боку карти.

— Авжеж забув, — роздратовано прошипіла Орися, — ти ж висів на тій брюнетці. — Тобі явно було не до мене.

— Ревнуєш? — здивовано підняв брови Ярослав, намагаючись сконцентрувати на ній каламутний погляд.

— Ще чого! — спалахнула дівчина. — Я взагалі іншого кохаю.

Вона розвернулася й попрямувала до виходу, не помітивши гніву в очах чоловіка.

— І куди ж ти так поспішаєш відразу після шлюбної ночі? Подумай, що люди скажуть! — крикнув зі сміхом Ярослав.

Орися пирхнула:

— В мене взагалі-то є робота. На пошті.

— На пошті? — не повірив своїм вухам чоловік. — Я тобі щойно дав безлімітну картку, а ти продовжуватимеш працювати на пошті?

Орися лише махнула рукою й швидко зачинила за собою двері. Вона вийшла на вулицю. Двоповерховий будинок Ярослава знаходився за п'ятнадцять хвилин їзди від міста. Але авто у дівчини не було, як і водійських прав. Зупинок маршруток поблизу - теж. «Доведеться викликати таксі», — подумала дівчина й зітхнула. Вона дала собі слово не витрачати гроші цього чоловіка ні на що, крім лікування бабусі. Але вибору не лишилося.

Ярослав спостерігав за дружиною у вікно. Уважно дивився, як вона стрибала від холоду, кутаючись у своє дешеве тоненьке пальто, поки за нею не приїхало таксі. “Цікаво, скільки часу піде на те, щоб її зіпсувати? — промайнуло в нього в голові. — Коли вона почне вкладати своє біляве волосся у салонах й користуватися дорогими засобами для догляду? Коли змінить своє дешеве зношене ганчір'я на брендові речі? Чи буде тоді вона така ж принципова? 100% на пошті не працюватиме”. Ярослав зітхнув і розсміявся. Скоріш за все приндитиметься й корчитиме з себе щось особливе, як і всі його колишні подружки.

Він дістав телефона й набрав свого юриста:

— Щось ти зарано телефонуєш. Шлюбна ніч не вдалася? — у слухавці почувся сміх.

Ярослав спохмурнів. Однак чоловік був не лише юристом, а і його другом, тож такі жарти йому пробачалися.

— Справи є справи, — пробурмотів Ярослав й почухав потилицю. — Під'їжджай до мене. Я хочу відкрити власну компанію якнайскоріше. І ні в якому разі нічого не кажи моєму батькові, — на мить чоловік замовк. — І з Павлом також не можна цього обговорювати. Особливо з Павлом.

— Зрозуміло. Вже виїжджаю.

 

Ярослав підійшов до шафи й дістав пляшку коньяку. Хотілося випити. Телефон завібрував на столику. Він повернувся, щоб поглянути хто дзвонить і скривився. Тато.

— Алло, — нарешті відповів після кількох секунд вагань.

— Ти мене розчарував, — сухо прозвучало у слухавці. — Навіщо вона тобі? Щоб дошкулити Павлу?

— Що ти, тату, — промовив з викликом у голосі Ярослав. — Я її кохаю.

Батько зітхнув.

— Може, досить клеїти дурня? Робочий день вже почався. Чому ти не в офісі?

— Мабуть, тому, що вчора я звільнився, — безтурботно промовив Ярослав. — Мою заяву можеш знайти у відділі кадрів.

Він посміхнувся, очікуючи на крики розлюченого батька. Однак натомість почув спокійне:

— Ну, може воно й на краще. Наступного тижня Павло приймає посаду виконавчого директора. Йому було б важко виконувати свої обов'язки, якби ти лишився в компанії.

Ярослава наче вдарили кулаком у груди. Він вимкнув телефон. А потім з силою жбурнув його об стіну. 

 

За годину він вже сидів у вітальні з юристом і обговорював створення нової компанії.

— Яка буде сфера діяльності? — запитав Юрій, юрист і друг Ярослава.

— Та ж сама, що і в батьковій компанії — я планую розробляти програмне забезпечення для середнього та великого бізнесу. Окремий напрямок - ігри. Батько вважає, що я там нічого не робив і все придумав Павло... Я покажу йому, що це неправда. Павло привласнив мої ідеї. Батько побачить, що я у цій сфері найкращий, і пошкодує, що віддав посаду не мені.

Юрій лиш мовчки похитав головою.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍