Анастасія Семенишин - Ворог номер один , Анастасія Семенишин

Розділ-3

Наступні дні пройшли під знаком постійних конфліктів між Алекс і Адамом. Здавалося, що вся школа була свідком їхньої ворожнечі, і всі це вже сприймали як норму. Щоразу, коли вони перетиналися на коридорі, слова летіли, як стріли.

— О, ти знову запізнилася на урок фізкультури? — Адам не міг втриматися від іронії, коли побачив Алекс, що вбігала в спортзал за хвилину до дзвінка.

— А ти що, тренер? — вона відповіла без тіні сумніву, не здивувавшись його коментарю. — Може, тобі краще залишити це професіоналам, Сіммонс.

Її слова розсмішили кількох учнів, і Адам, звісно ж, не витримав:

— Якщо б ти займалася спортом хоча б наполовину так старанно, як запізнюєшся, може, я б і почав тебе поважати.

— Спорт? — Алекс сміялася так, ніби вона щойно почула найкращу шутку. — Я краще обираю інші заняття, поважний.

Між ними було все: від пустих балачок до гірших зауважень, і завжди, як не дивно, це відбувалося перед усіма. І хоча вони залицялися один до одного майже кожен день, їхні думки, ймовірно, були все ближчі.

В обід на наступний день все загострилося. Вчитель фізкультури оголосив про змагання з естафет на наступному тижні, і, звісно ж, Алекс і Адам не могли пропустити можливість показати один одному, хто з них крутіший.

— Поглянь, це буде ідеальний шанс показати, хто тут справжній лідер, — сказала Алекс, підходячи до своєї компанії після оголошення новини. Вона не мала наміру вигравати, але все одно підкинула ідею, щоб Адаму не було легко.

Адам почув її слова і, звісно, не залишив їх без відповіді.

— Якби я міг вибрати, я б усіх вас закидав м’ячами, а не витрачав час на ці ігри, — усміхнувся він, але в його очах блиснула іскра азарту. Внутрішнє суперництво загострювалося.

У змаганнях це не було лише грою. Вони обидва прагнули довести одне одному, хто з них кращий. Алекс бачила в Адамі ворога, котрий намагається затінити її власні досягнення, а Адам вважав, що вона просто намагається зрівнятися з ним у кожному аспекті. Їхні постійні сварки стали своєрідним способом змагатися, навіть коли це було зовсім не потрібно.

В цей час між ними промайнула і ще одна напруга, коли одна з команд у школі почала обговорювати плани на вечірку через кілька днів.

— Як щодо того, щоб ми разом пішли? — запропонувала дівчина з компанії Алекс. — Можемо пригостити коктейлями і знову потренуватися перед змаганням.

— Ну якщо ви там будете, то чому б і не піти, — знизав плечима Адам, тільки щоб перевірити, як Алекс відреагує на цей жест.

Алекс оглянула його з голови до п’ят, і, звісно, не могла не зауважити його впертість.

— Піду я, але тільки щоб не ти знову мене на своєму рівні задушив! — сказала вона йому.

Знову змагання. Можливо, це було більше, ніж просто суперництво.

Але чим більше вони сварилися, тим більше їх зв’язувала ця безперервна боротьба. І вони самі не розуміли, що насправді це не просто ворожнеча, а щось більше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍