Анастасія Семенишин - Ворог номер один , Анастасія Семенишин

Алекс і Адам — два світи, що ніколи не повинні були зустрітися. Вони — вороги з самого дитинства. Алекс — бунтарка, що не боїться йти власним шляхом, а Адам — популярний спортсмен, який має все, що хоче. Їхні родини володіють конкуруючими фірмами, а їхні стосунки завжди були наповнені конфліктами. Але на одній вечірці усе змінюється. Коли Адам рятує Алекс від небажаного уваги, між ними починає розцвітати нове почуття. Однак вони не можуть бути разом — це заборонено батьками. Алекс намагається уникати своїх почуттів і знаходить втіху в стосунках з найкращим другом, а Адам лишається зі своєю дівчиною.

Розділ-1

В останні секунди перед дзвоником Алекс буквально влетіла в клас, і вчителька лише скептично зітхнула, кидаючи на неї попереджувальний погляд.

— Вперше за місяць ти не запізнилася, — почулося з-за парти праворуч.

Алекс скривилася ще до того, як підняла погляд. Звісно ж, це був він.

Адам Сіммонс — золотий хлопчик школи. Красивий, популярний, завжди оточений друзями, завжди в центрі уваги. Він умів дратувати Алекс одним лише існуванням.

— Адаме, закрий рота, — відповіла вона й недбало кинула рюкзак на парту.

Він лише посміхнувся, і це її бісило ще більше.

— Не думав, що ти пам’ятаєш моє ім’я. Завжди кличеш мене “ідіот”.

— Тому що ти ним і є.

Його друзі зареготали, але Адам не збирався зупинятися.

— Слухай, може, припиниш мучити вчителів своїми запізненнями? Хоч хтось у цій школі має бути відповідальним.

— Я рада, що ти взяв на себе цю місію, містере “ідеальний”.

Перед тим як Адам устиг відповісти, у клас зайшла вчителька, і Алекс зловтішно йому підморгнула.

Їхня ворожнеча тягнеться роками. Вони були настільки різними, що з самого дитинства не могли нормально спілкуватися. А їхні батьки, які були власниками конкуруючих компаній, лише посилювали цю прірву між ними.

Алекс не могла пояснити, чому саме Адам її так бісить. Можливо, через його надмірну впевненість? Чи через те, що його завжди любили всі навколо? А може, просто тому, що він Адам.

А він, судячи з усього, отримував задоволення від їхніх перепалок.

Що ж, він ще пошкодує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍