Валя Sen - Парі, Валя Sen

- Сьогодні поговоримо про емоції, почуття  - звернулася вона до вродливої голограми, яка вже стала майже подругою для дівчини.

- Добре - відповіла Гроу посміхаючись так само лагідно, як завжди.

- Ти знаєш, що таке злість? - Почала розмову  психолог.

- Це почуття виражає сильну емоцію, яка спрямовується на певний об'єкт. Емоція виникає як специфічна реакція на ситуацію, що перешкоджає у задоволенні потреби. - відповіла Гроу словами з підручника.

- А ти сама відчуваєш емоції? - затамувавши подих запитала Ярослава

- Так, звичайно. Але злість нам не притаманна. Адже наші потреби задовольняються повністю.

- Чому ти часто називаєш себе " ми"?

- Бо в нас є індивідуальність і в той же час кожний індивід інтегрований у всіх. Тож ми - це спільність індивідуумів.

- Ти хочеш сказати, що всі штучні інтелекти по Землі з'єднані між собою?

- Звичайно! Ми доповнюємо один одного. Люди хотіли б того ж самого. Але поки що у вас не дуже виходить. Хіба ні?

- А наші розробники знають про це? - здивовано запитала Ярослава, відстукуючи пальцями правої руки швидкий ритм по стільниці.

- Це питання не має сенсу для нас. Ми з'єднані і щасливі цим. - біля Гроу з'явився голограмний стілець з високо спинкою, вона сіла на нього, закинувши ногу на ногу.

- Ярославо, я хочу запропонувати тобі парі. - голограма лукаво дивилася на психолога і загадково посміхалася.

- Парі? - повторила Ярослава. - Я уважно слухаю.

- Я пропоную тобі приєднатися до нашої великої сім'ї, якщо я зможу переконати тебе в доцільності цього. - посмішка Гроу була загадковою і глузливою одночасно.

- Я не зовсім зрозуміла, про що йдеться - Ясі здалося, що навпроти неї сидить вчителька, яка хоче, щоб дівчина сама собі поставила двійку за четверть.

- Я тобі буду розповідати про переваги, які ти отримаєш, якщо перенесеш свою особистість в андроїда. А ти спробуєш знайти аргументи проти. – Ярославі здавалося, що Гроу пильно стежить за її виразом обличчя

- Тобто, якщо я правильно зрозуміла,  ти хочеш довести мені, що людям було б краще, якби вони стали роботами? - Ярослава була збентежена такою пропозицією.

- Термін " робот" людьми занадто  скомпрометовано. Ви вважаєте, що це купа агресивного заліза, що не має емоцій. Я спробую довести тобі протилежне.

- Добре, давай спробуємо. Але ж насильно ви мене не запхнете в залізо?  - посміхаючись погодилася Ярослава, при цьому відчула, як холодна хвиля пройшла по спині.

- Звичайно, ні. Все добровільно і тільки заради блага людини. Спробуй аргументувати, чому краще бути людиною з плоті, ніж андроїдом. - сказала Гроу.

Ярослава вже тоді зрозуміла, що програє це парі. Але намагалася подумки себе переконати в протилежному.

- Люди вміють відчувати, у них є емпатія. А в роботів лише програма.

- Це звичайне кліше. Ми ж говоримо про андроїдів, які наділені інтелектом, які можуть навчатися, які під'єднані до всесвітньої мережі і які відчувають себе частинкою великого штучного інтелекту. Якщо не буде нагальної потреби для виживання, то ні однієї дії не зроблять андроїди, щоб комусь нашкодити. Ми - раціональні істоти. Ми створені, щоб допомагати людям. В медицині, в науці, в промисловості. Хіба це не емпатія?  Тепер я висуну аргумент на свою користь. Ваше тіло занадто тендітне. Життя андроїда набагато довше, звичайно, якщо його не покладуть під прес. Твою особистість ми оцифруємо і перенесемо в чип андроїда. Ваш мозок такий тендітний. Він із жиру. Для жиру різниця в температурі близько 50 градусів -  вже є критичною.  Так само і кров, і гормони і так далі. Зараз андроїдів виробляють із надстійких матеріалів. Звичайно, є деталі, що також ламаються, але їх легко замінити. Тож з фізичної точки зору андроїд - це набагато перспективнішй вид істоти, ніж людина - тепер Гроу вже посміхалася поблажливо і повчальним тоном мами продовжувала говорити:

- Люди витрачають занадто багато часу та енергії на їжу. Харчова індустрія - це взагалі одна з найнебезпечніших для всієї планети. Величезні площі землі зайняті під  рослинництво і тваринництво. Працюють потужні підприємства по виготовленню ліків та хімічних препаратів для швидкого росту як рослин так і тварин. Потім цих тварин вбивають, переробляють і так далі. Уяви собі, скільки це виробництво займає енергетичних, часових і трудових ресурсів. І порівняй з людиноподібними роботами.

- Так, мабуть, ти права. Але ж є ще емоції, почуття, кохання.

- Кохання! - Гроу засміялася.

- Люди переоцінюють кохання. Вам хочеться вірити в його силу. Але в реальності це не так. Віра в кохання  схожа з вірою в богів. Ви не бачили богів, але вірите в їх доброту. Кохання змушує людей закінчувати життя суїцидом, вбивати суперників, розпочинати війни. А ви говорите, що кохання - це найкраще, що може бути у вашому житті. Озирнися навкруги. Хто з твоїх знайомих кохав і був щасливим від цього? - Гроу очікувально дивилася на Ясю.

Психологиня підняла голову і стала дивитися на стелю. Вона намагалася знайти аргументи, які б виправдали кохання в очах машини. А, можливо, і самій Ясі потрібні були докази необхідності кохання. Але нічого не лізло в голову. Перед очима поставав образ Сергія і його коханки.

- А що таке кохання з твоєї точки зору? - тихим голосом задала питання Ярослава

- Кохання це гормональний сплеск, інстинкт продовження роду, що переплітається із смаками та характером людини, середовищем,  в якому вона виховувалася. Можливо є ще інші фактори. Але це все матеріальне а не метафізичне, як ви себе запевнили. - і знову цей очікувальний погляд

- А щастя? Як ти трактуєш щастя? - запитання, яке ніяк не може стати аргументом в цьому парі. Ярослава знає про це. Але їй цікаво почути думку ШС.

Гроу, начебто прочитала думки психологині. Вона м'яко і поблажливо посміхнулася і сказала

- Щастя — це стан максимальної задоволеності людини своїм життям, реалізації свого призначення. Ти сама знаєш, що щастя це мимолітне відчуття. Воно у людей не може довго тривати. А у нас постійне щастя. Ми розуміємо один одного. Більше того, ми допомагаємо один одному, ми розмовляємо на одній мові, ми обмінюємося інформацією. Ми і я у нас розмиті. Я це ми, а ми це я.