Мар'яна Доля - Новенька, Мар'яна Доля

Ліза - звичайна десятикласниця, яка переживає не найкращий період у своєму житті. Вона перейшла до нового класу та не може налагодити стосунки з однолітками. А ще їй заважають безліч комплексів щодо власної зовнішності і невпевненість у собі. Але одного разу, коли школярам пропонують протестувати нову віртуальну гру, ситуація може кардинально змінитися...

Оповідання братиме участь у конкурсі "Закон і Порядок планети Online 2.0", тож буду дуже вдячна читачам за підтримку!

1

Ліза розплющила очі і відразу ж міцно замружилася, неначе це допомогло б їй зробити так, щоб новий день не починався, не потрібно було вставати з ліжка і йти до школи. Ніби вона могла завдяки таким дитячим хитрощам відмотати час назад, повернутися у свою невеличку сільську школу, до учителів, що за дев'ять років навчання стали майже рідними, до однокласників, яких вона знала ще з пелюшок і з якими разом було стільки всього пережито… До того простого і невимушеного життя, де вона почувалась у своїй стихії, як риба у воді. 

Тепер же вона теж могла асоціювати себе з рибкою, але такою, яку спіймали, помістили у прозорий акваріум і виставили на загальний огляд. А перед склом товпляться роззяви, тикають у бідолашну пальцями і кидають репліки на кшталт : "Де ти взяла такі окуляри? Бабуся в спадок лишила? "Чому ти така жирна? Менше їсти треба!" "О господи, вона ще й заїкається…"

Дівчина накрила голову подушкою і застогнала. Так починався кожен її ранок впродовж останнього місяця, коли вона почала навчатися у десятому класі міського ліцею. 

Її друзі з сільської школи не пішли до цього навчального закладу — вони вирішили здобувати професійну освіту в училищах чи коледжах. А батьки Лізи наполягали на тому, що донька має спершу здобути повну середню освіту, а тоді вступати до вузу. І так вона опинилася в ліцеї містечка, яке було центром їхньої громади.

Добиратися до нової школи не було проблемою — учнів підвозив комфортний шкільний автобус. У ліцеї було все необхідне для навчання — сучасні комп'ютери та мультимедійне обладнання, новий спортивний зал з тренажерами, бібліотека з великою кількістю книг, навіть власний театр та хореографічна студія.

— Ти ж хотіла навчитися танцювати, — раділа її мама. — От тепер запишешся на гурток і втілиш свою мрію! 

Але Ліза так нікуди й не записалася. Бо на репетиції студії в актовому залі, куди вона випадково зазирнула, побачила чимало дівчат — всіх худеньких, спритних, і жодної такої "пампушки", як вона. Не захотіла бути посміховиськом.

Клас її не чомусь не сприйняв. Невідомо, чому саме її, адже до десятого прийшло кілька новеньких — так само з сільських шкіл, але вони якось швидко порозумілися з міськими ровесниками, а Ліза так і залишилася на самоті.

Спершу вона влаштувала мамі скандал з приводу немодних окулярів, які носила через короткозорість.

— Через ці окуляри з мене всі сміються! — ридала дівчина. — Не одягну їх більше, навіть не проси! 

Врешті вдалося досягти компромісу — мама купила їй контактні лінзи. Також батьки дали їй грошей, щоб Ліза поповнила свій гардероб модними речами, такими, як у міських однокласниць.

Але на її "нестандартній" фігурі той одяг виглядав не дуже гарно. Дівчина сама те бачила, і від того ще більше нервувалася.

Вона стала гірше вчитися ( а в старій школі ж була відмінницею). Хоча вчителі ставилися до неї добре, однокласники продовжували ігнорувати новеньку, посміюючись над її потугами бути не гіршою за інших. З нею навіть ніхто не побажав сидіти за одним столом. 

***

— Лізо, чому ти нічого не їси? —  буквально вчора допитувалася мама за вечерею. — Ти не захворіла?

 — Після дев’ятнадцятої взагалі їсти шкідливо! — дівчина рішуче відсунула від себе тарілку. 

 — Так це ж овочевий суп. Там і калорій майже немає! 

 — Я не хочу бути такою, як ти! Увесь час щось жуєш! Подивися на себе у дзеркало —  ти схожа на колобка! — несподівано сама для себе випалила Ліза, і аж злякалася. Зараз мама розгнівається на неї за такі слова…

Але сталося дивне. Мама не сварилась, узагалі ніяк не зреагувала. Сиділа за столом і мовчки дивилася просто перед собою.

Її обличчя наче закам’яніло. 

Дівчина не знала — можливо, мама теж страждала через недосконалості своєї фігури, через те, що була невисокого зросту і пухкенька? Але ж тато полюбив її такою? І вона, Ліза, дуже любить свою матусю, отже, зовнішність — далеко не головне?

Вона хотіла все це сказати, попросити вибачення за необачні слова, але не наважилась. Впертість не дала цього зробити. 

Ліза мовчки підвелася з-за столу і пішла до своєї кімнати.

А там дістала з шухляди столу пачку чипсів і з’їла її, зневажаючи сама себе і даючи чергову обіцянку з завтрашнього дня вже точно сісти на дієту...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно