Петро Масляк - День Незалежності, Петро Масляк

Розвиток сучасної науки все більше штовхає вчених до думки, що фундаментальні особливості вже досить добре відомого навколишнього світу, такі як топологія простору-часу або ж форма законів природи, можуть і не бути абсолютно універсальними. Тобто є підстави припускати існування світів з іншими природними законами і просторово-часовими відносинами.
До речі, розрахунки деяких фізиків-теоретиків показують, що Всесвіт, можливо, складається з двох накладених один на одного і пов’язаних між собою світів. Кожний із них співпадає всіма своїми точками з іншим і є ніби його тінню. Це два види матерії: звичайна і так звана тіньова, слабо пов’язана з першою. На Землі існують окремі території, де ці світи можуть співіснувати, народжуючи при цьому таких собі двійників, котрі діють у двох світах одночасно. До таких територій, де можуть виникати подібні явища, і належать Україна, і, зокрема, Київ.
Власне, подібне явище саме й замальовується у творі академіка Петра Масляка «День незалежності», який вийшов у київському видавництві «Геопринт». Крім того, автор у захопливій художній формі розглядає, яким чином зміна минулого-майбутнього може відбитися на долях України й українців. За сюжетом президент України та його «друг»-олігарх одночасно «замовили» один одного. Для виконання замовлень задіяні два найкращі спеціалісти (міжнародний кілер і український снайпер). Принагідно виявляється, що ці люди існують ніби у паралельних світах, інколи втілюючись однією душею у двох тілесних оболонках. Хто ж зі снайперів виявиться спритнішим у змаганні, де на кону — життя людей?
Про це і ще про багато чого цікавого можна дізнатися, прочитавши роман П. Масляка. Він написаний у жанрі гостросюжетної реалістичної фантастики. Щодо автора цього роману, то помічено, що пророцтва і наукові передбачення професора Петра Олексійовича Масляка мають магічну силу збуватися. Науковий аналіз вченого, його інтуїція й навіть пророчі сни створюють неповторний колорит роману. Можливо, читач раптом почне впізнавати в придуманих письменником персонажах конкретні історичні особи, а також події й явища українського сьогодення, що саме і відрізняє реалістичну частину цього твору. Книжка «нашпигована» глибоким знанням природи, сучасних технологій і людської психології, маловідомими фактами з історії та географії, філософськими афоризмами і політологічними узагальненнями, а також життєрадісним гумором.
Події роману відбуваються в сучасній Україні. Все справжнє: Дніпро, Київ, вулиці, установи, гуртожитки, навіть автобусні маршрути. Реальні люди: чоловіки й жінки, студенти й пенсіонери, міліціонери й дачники. Реальна і ситуація: до влади прийшло чергове політичне угрупування, і між переможцями починаються «розбірки». Але чи дійсно всі ті люди й ситуації настільки реальні? Адже дія роману відбувається не сьогодні, а десь у майбутньому. Саме туди переміщується на своїй «машині часу» геніальний вчений Хома. То якою буде наша країна в майбутньому, який шлях обере? Над цим пропонує замислитися автор роману «День Незалежності», що вийшов у видавництві «Геопринт» та Бібліотеці інтернет-порталу «Народний оглядач» і вже з’явився у книжкових магазинах не тільки столиці, а й інших містах України.
Петро ОЛАР, кінорежисер

Київ, 24 серпня,

3 години 51 хвилина ночі

- Хіба є ще десь у світі чотиримільйонне місто, та ще й столиця найбільшої за площею держави Європи, у центрі якого на багато кілометрів простяглися б такі чудові піщані пляжі? Крім Києва, звичайно. - звернувся міцний, тренований молодий чоловік до своєї супутниці, яка сиділа на невеликій моторній яхті, що стояла на якорі біля одного з островів середини русла Дніпра в самому центрі Києва. - Немає більше на нашій планеті нічого такого навіть подібного.

- А Ріо-де-Жанейро? - заперечила супутниця.

- Ріо-де-Жанейро - не столиця, та й маю я на увазі місто саме на річці.

- На річці? - на мить задумалася супутниця, зовсім молода жінка досить яскравої зовнішності. - Мабуть, ти правий.

- А я завжди правий, - ліниво озвався міцний молодик. Його супутниця у відповідь лише хмикнула.

- Ось я тебе й впіймала, - легенько посміхнулася вона. - В Києві лише три мільйони жителів. А ти сказав - чотири.

- Хіба ти не знаєш, де я служу? - ніжно погладив він голу руку подруги. - Мені краще відомо, скільки людей реально мешкає у Києві. Абсолютно достовірно - близько чотирьох з половиною мільйонів. Ось так, мадам.

- Не називай мене так, будь ласка, - розсердилася його подруга. - Ти навмисно дражниш?

На обох берегах ріки мерехтіли тисячі різнокольорових вогнів великого міста, створюючи казково святкову ілюмінацію. Ярослав Гурда і Роксолана Демідіон сиділи чудовою теплою серпневою ніччю на палубі яхти, притиснувшись один до одного спинами і курили. До всього розмаїття вогнів міста додавалися і два їхніх, які періодично спалахували в абсолютній темряві.

- Вранці поїдеш додому, а ввечері - знову сюди, будемо дивитися на святковий феєрверк, - сказав, підводячись, Ярослав. - Спостерігати його з річки, саме з цього місця, - просто незабутнє враження. Згода?

- Як вийде, - спохмурніла Роксолана. - Ти ж не забув, що я заміжня?

- Я теж одружений. Але буду тут вчасно. Такого видовища не пропущу.

- Ти ж майор СБУ, людина підневільна, власне, як і мій чоловік. Пошлють кудись, і всі твої плани полетять шкереберть. До речі, стережись, мій чоловік тобі не довіряє.

- Це тому, що у мене батько мультимільйонер, а твій благовірний, і мій шеф, взагалі вважає, що мільярдер. Постійно з мене кепкує. Хіба я сам без батька нічого не вартий? Я, наприклад, знаю, окрім російської, ще дві іноземні мови. На стажуванні в Данії офіцери НАТО визнавали мене найкваліфікованішим серед усіх офіцерів спецслужб, які підвищували там свій професійний рівень.

Ярослав пішов до камбузу і приніс звідти два фужери чудового французького вина. Один простягнув Роксолані і, всівшись, знову притулився спиною до коханки. Чоловіком Роксолани був генерал-лейтенант СБУ Демідіон. Він очолював службу безпеки всіх наукових розробок в країні. Сам же Ярослав, за протекцією батька, який мав вихід на самого Президента держави, працював у Демідіона помічником.

Потягуючи вино, коханці мовчали, думаючи кожен про своє і милуючись казковим мереживом вогнів, яке відкривалось з борту яхти батька Ярослава. Чоловік згадував, як вони з Роксоланою стали коханцями. Це трапилося наприкінці червня. Стояла виснажлива спека. Вечірка з приводу презентації картин якогось відомого у світі художника була в самому розпалі. Звідусіль линули порожні, позбавлені будь-якого сенсу розмови.

- «От би «злиняти» звідси з якоюсь жінкою, вартою уваги, - подумав Ярослав. - Слава Богу, що не я організатор цього дурного заходу».

Він дивився на чудернацькі, теж позбавлені якогось зрозумілого сенсу картини, розвішані по стінах. Між ними колихалося розмаїте море людських голів.

Ярослав згадав ту вечірку так чітко, ніби це трапилося хвилину тому. Серед присутніх він розпізнавав багатьох лицарів відомого йому таємного товариства - Ордену Світового Розуму. До цієї організіції входило немало впливових людей. Основним, так би мовити, статутним завданням Ордену було «вивчення сил загальносвітового розуму, що стоять за силами природи, а також діяльність по визначенню сенсу призначення людини, її земного життя і «стосунків» з Богом». Однак, насправді, і це точно знав Ярослав, Орден був створений для тіньового керівництва важливими аспектами функціонування держави на основі такого собі комплексного об’єднання в одній організації людей духу і розуму з людьми управління і бізнесу.

Роксолану Демідіон Гурда побачив у натовпі. Вона весело щебетала з одним з лицарів того ж таки Ордену. Ярослав споквола спостерігав за веселою, життєрадісною Роксоланю, яку всі звали то просто Ланою, то Роксою, і бачив, як молода жінка просто задихалася в цій мертвотній атмосфері. Бачив, як її душа рвалася звідси геть на волю. Ось тут він і зважився. Підійшов, розповів якусь веселу історію, потім іншу. Лана ожила, з цікавістю дивлячись на помічника свого чоловіка. Потім він запропонував Роксолані поїхати на його яхту, де саме нині відбувається дуже весела вечірка без офіціозу і «старих шкарбунів». Жінка згодилася, але наполягла, щоб Ярослав потім відвіз її додому.

Вони під’їхали до сяючої вогнями яхти, пришвартованої до причалу біля Видубицького монастиря.

- Іди просто до кают-компанії і знайомся з гостями, а я зараз відчалю, - махнув він Роксі рукою і заходився відв’язувати канат, спрямовуючи яхту до одного з дніпровських островів.

З кают-компанії вийшла приголомшена Роксолана.

- А де всі? - запитала вона.

- Мабуть, вже завіялись кудись. Ця компанія дуже легка на підйом.

І тут Лана раптом застигла на місці, тороплена, а потім, все зрозумівши, чомусь заплакала, і, з гіркими сльозами на очах, почала гарячково розстібати кофточку, вириваючи гудзики «з м’ясом»… Так вони стали коханцями.

- Ти знаєш, милий, - повернула до Ярослава свою ніжне личко Роксолана, - я в Києві відчуваю себе ніби зачарованою. Так гостро реагую на якусь дивну магію цього міста, що навіть боюся комусь про це розповідати. Ну, щоб люди не подумала, що я божевільна.

- Та тут нічого