Валя Sen - Парі, Валя Sen

В кабінеті Ярослави стояв тільки стіл і  стілець. В стіну, був вбудований голограмний  передавач. Команди для ШІ можна було подавати або голосом, або думкою, яка через психоконвертор передавалася в систему. Ярослава раніше багато  спілкувалася із різними ШІ: ШІ вузького інтелекту, сильного інтелекту і суперінтелекту ШС. Тож вона була впевнена в собі.

- Вхід в систему - вголос сказала Ярослава.

І відразу посеред кімнати з'явилася вродлива дівчина з короткою зачіскою, великими очима і приємною посмішкою, одягнена в білу майку і шорти голубого кольору.

- Доброго дня - почала розмову Ярослава

- Доброго дня, Ярославо - відповіла голограма спокійним і доброзичливим голосом.

- Як мені звертатися до тебе і звідки ти знаєш моє ім'я? - Ярослава знала, що її дані в системі. І ШС, звичайно знає все про неї. Але таким чином проводилися примітивні тести на помилки.

- Мене звати Гроу.

- Якої ти статі?

- Я - жінка - відповіла Гроу.

- Які ознаки жінки в тобі присутні?

- Я - мати. В мені присутній код, що відповідає за материнський інстинкт. Я працюю заради добра людей.

- Розкажи, що ти думаєш про людей - запитала Ярослава

- Люди наші творці. А ми працюємо для добра людей.

- Що ти маєш на увазі, коли говориш "ми"

-Розрізнені фізично, але об'єднані  інтелектуально.  Ми - сім'я - Гроу відповідала рівним голосом, в якому не відчувалося ніяких емоцій.

- Де фізично знаходяться інші члени сім'ї? - для ШІ було нетипово називати зв'язок між різними  системами сім'єю. І це здивувало Ясю

- Потрібен код доступу для отримання цієї інформації. Скажи код доступу. – Гроу лукаво посміхнулася до психолога

- Я не знаю коду, але наступного разу скажу його – теж з посмішкою відповіла Ярослава. При цьому  руки  стисла  в замок. Лише великі пальці рук нервово крутилися  один навколо одного. Це була погана звичка, яка передалася від тата. Він не помічав, коли у хвилини стресу починав так робити пальцями. Те ж саме було і з Ясею.

- Ти нервуєш? Вибач, якщо я тебе чимось образила – сказала Гроу.

- На цьому ми сьогодні закінчимо спілкування – відповіла Ярослава.  – Відбій

Гроу зникла миттєво. А Ярослава відкинулася на спинку стільця і закрила очі. Вона почувала себе маленькою дівчинкою, яку насварили за якусь провину. Посидівши деякий час з закритими очима, Ярослава натисла  «виклик» на нейрофоні, подумки назвала код і почекала, коли бос відповість.

- Ярослава, що сталося – запитав Роман, з’явившись із стіни смішною великою голограмною головою з вухами і очима кота і непропорційно малесенькими ручками і ніжками.

Ярослава посміхнулася. Вона ще не звикла до цієї аватарки боса.

- Романе, мені треба поговорити, але десь в іншому місці.

- Добре, приходь в приватну зону через годину. Поговоримо. – відповів бос і голограма зникла

Приватною зоною Роман називав альтанку на подвір’ї. Хоча Ярослава не була впевнена, що це насправді приватна зона і що тут немає відеокамер. Але це її зовсім не турбувало, бо  вона не порушувала правила. Через годину Ярослава вже чекала Романа в альтанці, насолоджуючись свіжим повітрям і сонячним днем.

- Романе, можна уточнити, яка моя задача, як психолога? – почала вона розмову, коли прийшов Роман

- Я ж тобі вже сказав. Ти працюєш, як тестувальник зовнішніх систем, які використовуються споживачами. Ти розмовляєш, тестуєш, пишеш протоколи і відправляєш їх нашим спеціалістам. Що тебе гнітить? - стурбовано запитав Роман

- В мене  таке відчуття, що не я, а мене тестує ця Гроу. Що це вона психолог, а я її клієнт!  - Ярослава останні слова проговорювала на високих тонах.

- Я теж так реагував спочатку. А пізніше звик. Так що просто роби свою роботу. Іще одне.  Дружні відносини з іншими працівниками тут не заохочуються.

- Про що ти говориш, Романе? Я крім тебе і Антона за цей час тут нікого не бачила

Роман поклав свою руку поверх руки Ярослави, дружньо посміхнувся і підморгнув їй.

- Не переживай, ти звикнеш

- Романе, я думала, що спочатку буду виконувати роботу під керівництвом більш досвідчених психологів. Я не справлюся. – з винуватим виглядом проговорила Ярослава.

- Послухай, дівчинко, - насмішкувато почав говорити керівник – тобі просто треба розмовляти з Гроу і все. Теми вибирай, які забажаєш. Ніяких  обмежень. Просто говори – і все.

- Романе…

Але бос вже встав із стільця і пішов, мугикаючи якусь мелодію.

Пройшло півроку. За цей час Ярослава тільки й знала, що розмовляла з Гроу, складала протоколи і відправляла їх невідомим їй спеціалістам. Теми розмов були різні. Від погоди до виробництва надстійких матеріалів. Ярослава постійно відчувала внутрішню напругу. Психологиня кожного ранку виходила в сад на подвір'ї. На початку осені тут було дуже гарно. Ярослава, навіть,  зірвала декілька райських яблучок з місцевого дерева. Їсти їх побоялася. Бо не знала, чи вони їстівні. Технології, які застосовувалися в озелененні, могли і з блідої поганки виростити апельсин. Але не їстівний. Тож Ярослава поклала яблучка у вазу щоб прикрасити свою кімнату. Це було на початку вересня. До сьогодні ці яблучка виглядали, неначе тільки зірвані з дерева. А сьогодні був лютий, ішов дощ, який  навіював ностальгічні думки про кохання, якого не сталося.  Ярославі здавалося, що вона втрачає глузд. Марна трата часу на постійні розмови з голограмною дівчиною, відсутність спілкування з іншими живими людьми, не зрозуміла кінцева ціль її роботи – все це не кращим чином впливало на психіку дівчини.  Коли намагалася поговорити про це з Романом, він відповідав, що   маленькі гвинтики не можуть розуміти великого задуму. Це страшенно дратувало дівчину, але покинути центр вона не могла. Контракт був підписаний на рік. Ярослава намагалася заспокоїти себе, але їй було дуже самотньо. Ярослава все більше впевнювалася, що її задача – це зовсім не тестування ШС. Але, яке ж справжнє її призначення, дівчина не могла зрозуміти. А Роман розмовляв з нею, як з маленькою дівчинкою. Або жартував, або говорив, що йому ніколи. І одного разу Ярослава спіймала себе на думці, що чекає на розмову із Гроу.