Валя Sen - Парі, Валя Sen

- А секс, тактильні задоволення? - ухопилася за це поняття Ярослава, як потопельник за соломинку. - відчуття щастя, коли торкаєшся до коханого, цілуєш його. Це не можна передати словами.

- А ще хвороби, не говорячи про ті, що передаються статевим шляхом? А скільки лиха від збоченців, зґвалтувань, маніяків і так далі?

- Добре, добре. На цьому закінчимо дискусію. Я втомилася. - сказала Ярослава, намагаючись не розплакатися. - продовжимо завтра.

- Я вважаю, що привела достатньо аргументів, щоб ти могла відмовитися від свого тіла . Це буде твій еволюційний стрибок.  - Гроу посміхалася доброзичливо.

- Відбій - промовила Ярослава. Коли голограма зникла, дівчина закрила очі і продовжувала так сидіти, витираючи зі щік сльози.

Потім Ярослава зв’язалася з  Романом і попрохала терміново проглянути протокол останньої розмови з Гроу.

- Я вже проглянув – відповів Роман. - А що не так?

Ярослава була настільки здивована, що не могла вимовити ні слова.

- Хіба це нормально, що ШС намагається перетворити мене на робота? – оговтавшись від шоку, проговорила дівчина

- Ти не зовсім розумієш потужність Гроу. Вона – унікальна. Тож і її розмови не схожі ні на що, з чим ти стикалася при навчанні в університеті.- спокійно говорив керівник

 - Але як мені реагувати на такі пропозиції? – майже прокричала Ярослава

- Це ж ти психолог. Ти і думай. Все. Я зайнятий – і Роман перервав зв’язок.  

   Із «говорильні» - так Ярослава називала про себе кабінет – дівчина вийшла дуже виснаженою. Вона поглянула на довгий коридор з бірюзовими стінами, на двері, які завжди були закриті, з яких ніколи не було чутно звуків, і  її кинуло в холодний піт, її серце закалатало, стало невимовно страшно. Здалося, що зараз одночасно відкриються всі двері і звідти вискочать страхітливі металічні монстри, які нападуть на дівчину. Вона швидко заскочила в свою кімнату, закрилася, сіла на дивані і довго не наважувалася відвести погляд від дверей. В якийсь момент їй навіть привиділося, що ручка дверей заворушилася. Через якийсь час Ярослава заспокоїлася і пішла готувати вечерю. Це дійство заспокоїло її. Але сон  був тривожний.

   Наступний сеанс Ярослава змогла провести тільки через п'ять днів. Роману вона сказала, що почуває себе погано. Її справді лихоманило. Дівчина виходила на подвір'я вночі, дивилася на зорі, шукала знайомі сузір'я, дихала чистим карпатським повітрям і весь час продовжувала спір, намагалася щось довести цій розумній машині. Потім Ярослава зрозуміла, що намагається переконати не машину, а  себе в тому, що бути людиною набагато краще, ніж андроїдом. Жуска витягала із неї енергію, її лихоманило, їй було холодно і одночасно кидало в жар. Ярослава намагалася застосовувати психологічні та дихальні вправи, щоб нормалізувати свій стан. Їй це частково вдалося. Тож вона вирішила продовжити розмову з ШС.  Розмову почала  Гроу.

- Я знаю, що тобі важко прийняти рішення. Але втрачати немає чого. Якщо передумаєш, то повернешся до свого біологічного тіла.

- Хіба це можливо? - здивовано запитала Ярослава - при цьому ніяких втрат моєї індивідуальності не буде?

- Цього я не гарантую. Але ці втрати будуть дуже незначні і відіб'ються лише на пам'яті. Ти можеш забути якісь дрібні моменти свого життя.

- Відбій- сказала дівчина, хоча розуміла, що діалог не закінчено.

Ярославі необхідно було з кимось поговорити. З Романом не мало сенсу говорити. Вона вже знала всі його відповіді. І давно зрозуміла, що тут вона була потрібна не як тестувальник чи психолог. Була інша мета, інша ціль, про яку їй не розповідав Роман. А вона могла тільки здогадуватися, судячи з пропозиції Гроу і реакції її боса. Вона сама себе прирекла на самотність, підписавши цей контракт.  Їй хотілося побачити обличчя людей, їхні справжні емоції. Все-одно які емоції. Підходили, навіть, злість і лють. Тільки б від справжньої людини, а не від розумного суперінтелекту. Вона вирішила зателефонувати Оксані. Але для цього треба було здійснити запит дозволу на зв'язок. Ярослава натисла «виклик» і подумки попрохала дозволу. Практично миттєво нейрофон завібрував  і проговорив чоловічим глибоким, трішечки хриплим баритоном: «Зв'язок дозволено». Ярослава спочатку хотіла зробити голограмний виклик, але передумала і включила відеозв’язок.  На екрані з’явилося обличчя Сергія. Ярослава з несподіванки не знала, що сказати

- Привіт – першим промовив Сергій, посміхаючись – Приємна несподіванка. В тебе все нормально?

- Так, дякую – відповіла Ярослава оговтавшись – Я телефоную Оксані… А тут ти береш слухавку. Як ваші справи?

- Оксана зараз з синочком няньчиться. Ми, якщо чесно, не були готові до таких випробувань. Важко з малим, але малий так схожий на мене і дуже кумедний– Сергій при цьому нервово захихотів.

- У вас народився хлопчик? – з подивом запитала Ярослава. Несподівано в неї на очі навернулися сльози.  – Вітаю вас.

- Дякую. А ти телефонуєш просто поговорити чи щось трапилося?

- Я хотіла запитати. Якщо мене не стане, ти будеш згадувати про мене? – швидко проговорила Ярослава. І  відразу пожалкувала про це.

- Ти захворіла? Що сталося? Давай, розповідай – з тривогою в голосі запитав Сергій

Раптово зв'язок перервався і  жіночий строгий голос промовив: «Попередження про нерозголошення». Зв'язок знову поновився.

- Де ти? Що це із зв’язком? – здивовано закидав дівчину питаннями Сергій

- Все нормально. Просто захотілося поговорити, побачити вас. Тут нуднувато. Мало спілкування. Передавай привіт Оксані. Я на вас вже не гніваюсь. Щастя вам -

Сергій ще щось говорив, але Ярослава вже натисла клавішу «відбій».

   Ясі здавалося, що її час перетворився на желе. Вона борсалася в сумнівах, неспроможна знайти рішення. Адже було зрозуміло, що в Центрі розробляють програму по перетворенню людства в андроїдів. При цьому, скоріше за все не можна насильно перенести особистість. Потрібна згода людини. Розмови про головне з ШС виснажували дівчину. Кожного разу Гроу виявлялася переможцем в їхньому парі. Ярослава не знаходила достатньо аргументів, щоб довести принадність звичайного білкового життя. Найстрашніше, що не тільки для Гроу вона не могла знайти аргументи, але і для себе.