Safaya - Кохай, Safaya

Наступні тижні Ліза і Данило проводили багато часу разом. Вони досліджували місто, ходили на прогулянки, розмовляли про все на світі. Данило був чудовим співрозмовником, він умів слухати і завжди мав що сказати у відповідь. Але Ліза не могла позбутися відчуття, що він щось приховує.

Одного разу, коли вони сиділи на лавці в парку, Ліза не витримала:Даниле, ти ніколи не розповідаєш про своє минуле. Чому ти залишив це місто і чому повернувся?

Данило замовк і подивився вдалечінь. Його обличчя на мить потемніло від сумних спогадів.

- Лізо, - почав він повільно, - я втік звідси, бо не міг залишатися. Тут сталося дещо, що змінило моє життя. Я втратив когось дуже дорогого мені, і відчув, що більше не можу залишатися в місці, яке нагадувало мені про це щохвилини.

Ліза слухала його, і її серце стискалося від болю за нього. Вона хотіла обійняти його, сказати, що все буде добре, але відчувала, що зараз це буде недоречно. Вона просто чекала, дозволяючи йому говорити.

- Я повернувся, бо зрозумів, що не можу бігти від себе вічно. Але повернення виявилося складнішим, ніж я думав. Спогади накривають мене хвилями, і я не завжди знаю, як з ними справитися.

Ліза мовчала, розмірковуючи над його словами. Вона знала, що тепер їхні відносини перейшли на новий рівень, що тепер вона стане для нього опорою, навіть якщо він ще не готовий повністю відкритися.