Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова

— Вона немов спеціально це робить, хоче, щоб я ревнував, — подає голос кучерявий, висовуючись із машини.

— Але ж ти й справді ревнуєш? Хіба це не означає, що вона свого домоглася? — дражню його з посмішкою.

— Не знаю, — він сприймає мій жарт серйозно, — я заплутався.

— Буває, — кидаю відвертаючись.

Я теж заплутався.

— А в тебе з Дариною, що? Хлопці кажуть, ви знову поцапалися? Через що? — встає поруч брат і злегка штовхає в плече.

"Через тебе", — мало не ляпаю йому у відповідь, але зупиняю себе.

Чому, що Юрі, що Івану, завжди потрібно після висловлювання своїх проблем, копатися в моїх стосунках? Наче я просив у них допомоги? Наче ці стосунки взагалі існують. Судячи з того, як прилетіло мені сніжком у голову, про те, що цих стосунків немає, думаю лише я. Як усе заплутано, вкотре хочеться напитися так сильно, щоб знову нічого не відчувати та нічого не пам'ятати. І справді почав пити, але не так сильно, як на новий рік, тільки щоб трохи заглушити звіра і хоч іноді поспати. Більше не можу триматися з нею поруч, навіть згадувати не хочу, але все, як навмисне, йде проти цього. Усі говорять про неї, мигцем бачу її в університеті, навіть проблеми з мисливцями — усе пов'язано з нею. Увесь мій світ крутиться навколо однієї нахабної дівиці, яка посміла кохати не мене. Моїм почуттям до неї все ще немає назви, але це точно не кохання. Ненависть усе ще присутня в мені, але причина її зовсім інша, така нудотна, що іноді мені хочеться вбити рідну для мене людину. Але потім він ось так само посміхається, і я забуваю про свої почуття, картаю себе за те, що взагалі посмів про це думати.

— Ти спочатку зі своєю кралею розберися, а потім уже лізь зі своїми порадами до інших, — кажу з усмішкою, скуйовджуючи його кучерики.

Відчиняю двері, думаючи про те, що потрібно позайматися трохи документами. У Михайла якісь проблеми з філією за кордоном, потрібно підтягнути теорію, щоб в них розібратись.

— Хто б казав! — кидає з посмішкою брат, заходячи слідом.

Ми зупиняємося разом, дивлячись на непрохану гостю. Судомно вдихаю носом повітря, вперше за добу. Її запах усюди, від нього паморочиться голова і бурчить у грудях звір. Йому її не вистачає, мені її не вистачає. Навіть сварок наших не вистачає, не те, що поцілунків на тій чортовій кухні.

Зараз вона має гірший вигляд, ніж в університеті. Під очима темні кола, раніше я їх не помічав. Можливо тому, що вона замазувала їх косметикою, а може тому, що взагалі не хотів на неї дивитися? Від неї тхне алкоголем, та й не від неї однієї. Марго сміється, розвалившись у кріслі в нетверезому стані. Це вона її сюди привезла? Навіщо? Я ж заборонив. Тепер кілька днів буде болісна ломка через її запах, навіть попри те, що позбувся всіх речей, які пахнуть нею, позбувся її самої. Знову почну божеволіти від зв'язування, знову рознесу все в мотлох, а може й спробою знову сховатись у тваринній подобі. Звір не забирає моє тіло більше, від там всередині, в клітці, волає на мене не в змозі зупинити. Я став часто приймати вовчу подобу. Не тільки тому, щоб перевірити, що він не забере у мене моє тіло, а й щоб думки нарешті стихли. Щоб не збожеволіти від власних почуттів, які не дають не тільки спати, а і їсти та просто жити. Тепер всередині мене тихо і пусто. Там порожнеча, яка з'їдає мене, поки думки вертаються на ту бісову кухню. Думав, що вона буде жаліти, про те що сталось там, а насправді це роблю тільки я. Рву себе на шматки думками, поки не звертаю увагу на щось ще: навчання, дурні розмови хлопців, чи турботу про Кирила. А вночі, коли лишаюсь наодинці сам з собою не можу витримати власних думок. Приймаю його подобу, щоб забутись, щоб втекти від самого себе.

Навіщо Дарина взагалі сюди заявилася? Я ж спеціально сказав ті слова, щоб відвадити її раз і назавжди. Закінчити все ще до того моменту, коли ми б зробили найбільшу помилку в нашому житті. Навіщо вона прийшла в мій дім, ще й п'яна до чортиків?!

Юра запитує її про це ж, намагається приховати свій інтерес і нервозність. Вона мовчить, її погляд бігає від мене до нього. Несподівано напружену тишу рятує крик п'яної Руслани. Юрко мало не спіткнувся, так швидко побіг дивитися, що там накоїла його красуня. Не хочу залишатися з Дариною наодинці, навіть при Марго, тому згортаю в найсмердючішу кімнату цього будинку — майстерню Діми. Тут весь час стоїть сморід фарб, напевно, тому друг не боїться напиватися тут досхочу. Останнім часом мені здається, що його звір став слабшати, і не в тому, що він п'є. Річ у тім, що звір у ньому помирає. Шкода тільки, що ця тварюка тягне і хлопця за собою, а все через дівчину, яка не заслуговує на це, що б із нею не сталося насправді.

Дістаю з-за картини пляшку пива, розкриваю її пальцем. Випиваю махом половину, не легшає. Знімаю куртку і без неї спекотно. Зітхаю важко і дивлюся на малюнок перед собою. Дімка й справді звихнувся на цій Ніні, а я сподівався, що ця історія для нього закінчилася. Потрібно щось із цим робити, але що? Цю проблему може вирішити виключно сама Ніна, або її тіло, якщо Дар не помилилася.

До речі про неї, навіщо вона прийшла сюди? До мене? Стільки запитань і жодної відповіді, залишається лише чекати, коли вона дасть відповідь сама. Але вона не говорить, кілька разів судомно зітхає, це місце, напевно, всіх пригнічує. От тільки мене більше бісить, бо людина, яка тут всюди зображена, примудряється псувати моєму другові життя навіть після смерті. Адже, я все бачив, але не зупинив його, не пояснив, яка ця дівчина насправді, не розповів, що таке справжнє кохання. Він же зовсім дитина в цьому плані, і зараз стоїть на краю прірви... через мене. Я ж відповідаю за зграю, але, мабуть, погано справляюся зі своєю роллю. Допиваю пиво і розбиваю пляшку об ненависне зображення.