Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

– Златочко моя, я б дістав для тебе з неба усі зорі, але нехай собі сяють. Краще ми під ними створимо власний осяяний щастям світ і будемо залишатися такими ж божевільними до скону. Тільки наразі у мене є одне невеличке проханнячко... – загадково посміхнувся Він та я не стала відмовлятися:

– Ну, проханнячко в тебе дай Боже, але я згодна ще кілька разів його розглянути.

Розділ 32. Вразливі точки

До моєї рідної столиці прийшла золота осінь. Це коли всі дерева святково ошатні та починають скидати з себе сонячну красу, тихо й граційно. Листя кружляє у прощальному танку та нагадує, що літо відгоріло.

Не знаю як кому, а мені ця пора здається найкрасивішою. А може це тому, що вона подарувала мені зустріч з чоловіком, який став для мене цілим світом. Спочатку дав роботу і впевненість у собі, а потім заполонив шаленим солодким Коханням і ми створили міцну й щасливу родину. Та найголовніше, що Він тато мого маленького прекрасного синочка, який дивиться на світ татовими займистими очима. Ось скільки всього сталося у моєму житті за один насичений і дивовижний рік.

Тепер не дивлячись на відсутність поруч батьків, я більше не самотня. Мені не страшно й не сумно. Навпаки, я радію кожному своєму дню й намагаюся відповісти близьким людям такою ж чарівністю. Навіть зараз, коли я прогулююся з Мірчиком у нашому сквері, зі мною наша подруга - Вероніка. Вона інколи з'являється раптово й просто хоче бачити свого зіркового похресника. Ми спілкуємося, як сестрички та прощаємося до наступної зустрічі, весело й щиро.

Ввечері до нас приєднується татко й тоді розваги тривають аж поки ми не вкладемо дитятко в ліжечко й самі, зробивши деякі таємні справи, притихаємо в смачних обіймах до ранку.

– Кохана, працювати без тебе так нудно! Лише поруч з вами я почуваюся, мов рибка у воді, – часто промовляє мені колишній серйозний пан Шеремет та носить на руках.

Щоб йому було легше це робити, я доволі швидко схудла й повернула собі бажані форми. Ну, може в деяких місцях стала трішечки круглішою, але якщо поставити за мету подобатися коханому чоловікові, це цілком можливо.

Та якось Богдана зненацька викликав той агресивний «рішала» й заговорив про таке:

– Містере Шеремет, мені доповідають, що Ви стали приділяти менше уваги нашому бізнесу...

– Нашому? Маркіяне Дем’яновичу, я щось не пам’ятаю, як Ви підписували контракт з Inwey. Чи Ви маєте на увазі нашу особисту домовленість? – вільно тримався в кріслі за столом нахаби Шеремет.

– Саме її й маю. А Ви схоже намагаєтеся мати мене... Тільки такого я нікому не дозволяю. Навіть у зв’язку зі щасливим поповненням, Ви зобов’язані приносити мені користь, а не проблеми. Великі затрати на памперси, я допускаю. Але ж слова треба дотримуватися, – зачепила Богдана за живе зухвала жаба.

– Добре, я надішлю Вам поповнення рахунку. Якщо це все - на мене чекають справи, – не дуже ввічливо розпрощався Шеремет.

Цей неприємний діалог відбувся напередодні подій, котрі ми ще довго будемо залагоджувати. Але ні про цю розмову, ні про наступні страхіття я звісно не здогадувалась. Навпаки за вечерею Богдан завів таку розмову:

– Златочко, я хочу з тобою порадитися щодо Вероніки.

– Господи, вона знову в щось вляпалася? – сіла я за стіл.

– Та ні! Думаю прийняти її в офіс на твоє місце. Як ти дивишся на таке? – у відповідь я самовпевнено розсміялася:

– Жартуєш, коханий? Ніка - танцівниця й офісні справи та робота з комп'ютером її точно не цікавлять. Якось вона натякала на курси дизайнерів, але то було скоріше імпульсивне рішення.

– Зате вона віддана нам і ніколи не зрадить. Цьому її ще в нічному клубі навчили, краще ніж будь-де, – Богдан умів переконувати.

– Тут ти цілком правий. Нікому з нас і не снилося ось так, шкірою, відчувати людей. А Ніка все безпомилково розгадує.

– Тобто ти не будеш проти? – наполягав Богдан і я здалася.

– Звичайно ні. Бери, нехай собі працює. Навчається вона швидко, в образ асистентки елементарно увійде. Думаю, офіс від присутності Ніки точно не постраждає, – на горе погодилась я тоді.

Так і вирішили ввести Вероніку в штат адміністрації нашого підрозділу Inwey. Якби ж тільки знати, де впадеш, то підстелив би! Але життя попрямувало далі.

Ніка, на диво швидко, освоїлася на «вершині світу» та допомагала Богдану муштрувати людей. Звісно з документацією йому доводилося морочитись самостійно, але обламувати таких, як бізнеследі з Білої Церкви, танцівниця вміла ефективно.

– Містере Шеремет! Прошу тебе: перекрий цій бабі доступ до офісу, бо за довгий язик я їй просто пику натовчу і це буде неприємний момент, – сказала дівчина після знайомства з Ларисою Тарнавською.

– Та поплюй на ту відьму, а краще перехрести, вона й зникне, – пожартував у відповідь Богдан.

– Мені байдуже до себе, тільки точно відчуваю, що вона задумала проти вас щось лихе, – додала тоді Вероніка, а Шеремет пропустив.

Вся ця тривожна атмосфера мені особисто не була відома, адже містер сам поводився вдома, наче мала дитина. Цілі вечори він залюбки валявся з Мірчиком на пухнастому килимі та навчав малого своїм неймовірним вибрикам. Від такої уваги наша крихітка вночі спала набагато краще й дозволяла нам з коханим проводити блаженні нічні наради. Тобто геть ніщо не віщувало наближення біди.

– Богдане, а чому ти мені більше не розповідаєш офісних новин? Як тримається наша маленька помічниця? Допомагає чи ні? – поцікавилась якось, а він лише зітхнув і відповів:

– Все добре, мила. А якщо докладніше, то в столиці мають місце деякі структури шалено ласі до чужих заробітків. Ну, не тобі про це розповідати. Ти поруч з ними все життя живеш. Вони не хочуть квітів чи цукерок. Їм подавай великі бариші, та я на ті апетити чхати хотів раніше. Але тепер у мене є ви з Мірчиком і треба бути обережнішим...

– Сонечко, а ти не можеш сказати те ж саме, але по-людськи. Бо наразі я ніби теленовини слухала, а мене цікавить конкретика.

Богдан лагідно обійняв мене за плечі й відповів:

– Конкретики не буде, Златочко. Навіщо вона тобі?

– Але ж молоко в мене й так зникло, а суміш для Мірчика від твоєї щирої розповіді своєї якості не втратить. Коліться, пане Шеремет, бо я у Вероніки допитаюся.

З молоком дійсно була біда! Спочатку воно текло аж занадто і я регулярно зціджувала, а потім з якогось дива, наче корова язиком злизала... Звісно, щоб дитя не голодувало ми перебрали купу сумішей та, з легкої руки одного дієтолога, залишили поживну й відповідну. Маленький молотив її за обидві щічки й навіть набрав ваги.

А ще ми дуже швидко потоваришували зі свекрухою. Якщо хтось думає, що наша щаслива родина забула про маму Богдана, то сходіть до церкви й поставте свічку за здоров’я свого розуму. А далі переконайтеся, що він у вас є.

Ні, ми не перлися з малесенькою дитиною до Львова та й розбита втратою чоловіка пані Орися не збиралася до Києва. А звичайна програма Skype дозволяє людям спілкуватися будь-де. Власне між Києвом та Львовом зв’язок цей якісний і стабільний. Ми систематично слідкували за тим аби жінка не сумувала, а навзаєм вона бачила, як росте її онук.

До чого це я все? Та до того, що «нахабний дах» талановитого бізнесмена Богдана Шеремета вимагав все більше грошей. А мій Коханий не міг ризикувати своїми вразливими точками, тобто нами з Мірчиком.

То був звичайний осінній вечір. Вже давно смеркло та Богдан дещо затримувався. Він телефонував, щоб ми самі повечеряли та готувалися до купання. Але коли влетів до господи, я Шеремета таким ще не бачила. Він замкнув двері й залишив там ключ, сказавши наступне:

– Златочко, нічого не питай і не бери. Просто вдягайтеся з Мірчиком тепленько й миттю до пожежних сходів...

Далі він відкрив сейф, забрав готівку й флешки та витрусив до кишені мої прикраси.