Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

І навіщо питається розповідати такі пристрасті перед сном?

Коли сама вдома навіть фільми жахів не дивлюся. Хоча розумію, що ніхто не зможе пробратися до квартири з двома залізними дверима, та ще й на чотирнадцятий поверх.

А тут ліс і таке інше. І як накажете тепер розслабитися і заснути?

Ха, та я тепер взагалі спати не буду до повернення додому, в мою захищену, затишну квартирку.

Я, звичайно, стійко, вислухала всі історії, навіть трохи посміялася. Ну, або вдала, що мені смішно, а не страшно до мурах по тілу.

А потім усі пішли спати.

Прихопивши з собою палицю «таку, побільше» теж полізла в цей…, цей намет, який ще вранці здався мені таким затишним, і чарівним.

Блін, якого біса я тут роблю? Я хочу додому.

Майкл

День видався ще той. Ці хтиві гноми так і витріщалися на мою Лізі. Звільню всіх нахрен. Знатимуть, як слину пускати на зайнятих дівчат.

З якихось не зрозумілих причин, з кожним днем ​​нашого розставання, мені ставало все гірше. Було важко утриматися від неї подалі. А бачити її з якимось хлопцем, взагалі порівняно з тортурами. І я. Я поки що не збирався відпускати її від себе.

Принаймні доки в собі не розберусь.

Я ніколи такого не відчував. Ці почуття лякали і водночас  давали приємний осад, на мою втомлену від вічних поневірянь душу.

Всі давно розійшлися наметами, а мені щось не спалося.

Пройшовся вздовж берега річки. Усе намагаючись усвідомити, що ж зі нами відбувається?

Коли повернувся до свого намету, очі від втоми закривалися самі по собі, адже день видався доволі таки складнім. Стало зрозуміло, що сон мені не світить.

У моему наметі вже мирно спала оголена Соня.

Вилаявля собі під ніс. Намагаючись стримати крик злості.

Я так втомився від усього цього лайна.

І за все потрібно подякувати моїй любий матуси. Йоб їй там гикнулося.

Боже, як Соня мене бісить. І якби вона не була донькою татового кращого друга, давно б вигнав.

Ну, і що накажете робити?

Спати хочеться, очі так і злипаються. Але в намет до цієї…, цієї, я точно не полізу.

Як потім все пояснити Лізі?

Та й не повірить вона мені, що та сама залізла до мене, не отримавши дозволу. Лізі не пробачить, і я втрачу її назавжди.

Ну що ж, робити нічого. Нехай Лізі вб'є мене коли виявить сплячим поруч із собою, ніж із Сонею. Такий варіант мені більше подобався. Тихо пробрався до неї в намет, намагаючись не розбудити.

Тільки зручно вмостився, як… відчув сильний удар по голові, а далі, зірки…, цілковита темрява в очах, хоч точно памятаю яскраво світив місяць…, і зляканий шепіт і плач Лізи.

Кілька довгих хвилин намагався прийти до тями. Дивуюся, як взагалі після такого прильоту в свідомості залишився.

І чим це вона мене так сильно обігріла?

Хоча варто визнати, сам винен. Заліз по ночі до дівчини без дозволу, от і отримуй. Так тобі треба Реймс, буде тобі урок.

- Майкл, ти живий? Відкрий очі. - Лізі плакала і вся тремтіла від переляку.

Так, треба якнайшвидше її заспокоїти, поки ми тут усіх на ноги не підняли. Схопивши дівчину за руку, притягнув і притиснув до своїх грудей. Вона продовжувала тихо плакати.

- Тихіше мила, я ще живий. – Промовив, занурюючись обличчям у її волосся.

- Майкл, Боже, як ти мене налякав. Я мало не вбила тебе.

- Що мало не вбила, це ти точно помітила. А лякати я тебе не збирався.

Вона трохи заспокоїлася, підвелася і при світлі включеного нею ліхтарика, почала розглядати нанесені мені каліцтва.

- Ну, як лікар? Жити буду? - Спробував пожартувати. За що знову одержав удар. Тільки цього разу легкий, ніжний ляпас по плечу.

- Ти що взагалі хворий. Я тебе могла серйозно покалічити.

 - Що означає могла? Ти вже це зробила. Пів голови мені знесла.

- Сам винен. Ти навіщо приперся до мене в намет? – прошипіла моя кішечка.

- Мила, говори тихіше. Ми всіх розбудимо.

Лізі перейшла на шепіт.

- Кажи, навіщо прийшов? – ткнула мене кулачком в бік.

Вона була вся така розпатлана і мила після сну. Я, я не стримався, притягнув її до себе і вп'явся поцілунком у ці пристрасні губи.

Чекав нового нападу гніву і удару в більш інтимне місце. Але, на мій подив і величезну радість, Лізі відповіла на поцілунок.

Да так відповіла, що я ледве стримував себе, щоб не взяти її, прямо тут, у цьому гребаному наметі. Але тодіб ми точно всіх розбудимо. І це єдине що мене на разі стримало.

Ми важко дихали, відновлюючи дихання після пристрасного поцілунку. А блукав руками по її тілу насолоджуючись відчуттями.