Лаванда Різ - Зграя, Лаванда Різ

- Ось і терпи! - грайливо кинула я.

- Гаразд, тобі ж гірше, а могло б сподобатися, - картинно зітхнув він. - Я тут розглядав твою кімнату - тебе так мало в ній. Винести твої пожитки і сліду не залишиться. Цей будинок не твоє лігво, альфа. Ти просто вовченя, яке прив'язалося до приголубивших тебе людей. Ти знаєш, де твій справжній дім, крихітко?

«Поруч з тобою»   Вголос не скажу.

- Здогадуюся. Але між нами дуже багато непереборних перешкод, Тім.

- Так чому ж ти заважаєш мені прибрати хоча б частину з них? - він досить різко смикнув мене на себе, відновивши свою безперечну владу наді мною.

- Думаєш, якщо ми переспимо, наше життя стане легше?

- Однозначно, - Тім втопив мене своїм поцілунком, наполегливо звільняючи від одягу. Він уже майже не стримувався, м'яко і утробно гарчав, передчуваючи задоволення, і я сама ледь з глузду не з’їхала від  бажання, і це майже сталося б ... якби не різкий стукіт у двері і голос Едварда:

- Нікі, мені потрібна твоя допомога. У тебе все гаразд? Я увійду?

Тім застогнав просто з убивчим відчаєм, але мене це тільки розвеселило.

- Я зараз спущуся, Ед. Почекай мене внизу! - крикнула я, одягаючись і давлячись від сміху. - Тім, це знак, - додала я вже трохи тихіше. - Добре, що ми не зайнялися цим прямо тут. Мало того, що ми як пити дати зламали б диван, так нас ще почув би весь будинок.

- Я відірву цьому покидьку голову! - все ще розсерджений гарчав Тім, натягуючи штани.

- Ні, я тобі цього не дозволю, - я кинула йому відриту з піску і випрану мною сорочку. - Твоя вчорашня футболка вся в крові.

- Вже починаю відчувати себе коханим чоловіком, така турбота, - з іронією проказав Тім, підморгнувши мені, не без задоволення застібаючи чисту сорочку. - Але ранок все одно не склався! ... Так коли?

- Що коли?

- Коли розкажеш Картерам звісно, я ж не міг запитати коли ми зробимо  наступну спробу зайнятися любов'ю, тому що по-твоєму ця дія, імовірно має бути освітлена якимись там знаками, - невдоволено, з сарказмом кинув він, вчепившись в мене вимогливим поглядом.

- Я не знаю, Тім, - чесно зітхнула я з вагою. - Мені страшно їх втратити.

- Даю тобі три дні. ... І ці вже тут.

Дійсно, я теж відчула наближення альфи та Неша, і мій настрій покотився ще нижче.

- Тім , вони зажадають пояснень, - схвильовано подивилася я на нього.

- Так на хрін їх! Хто дав їм таке право?! Ти вже за народженням у вищій лізі, ти природжений лідер, Нікі, ватажок, яка сама для себе закон і ні перед якими чужинцями альфами або мисливцями ти звітувати не повинна! Ти господиня своєї долі. Не дозволяй комусь диктувати тобі свою волю.

- Крім тебе зрозуміло?

- А ти сама хотіла б зростити наші життя в одне або тобі звичніше тікати? - у відповідь на мій глузливий тон, Тім запитав цілком серйозно, з докором зігнувши свою ідеально окреслену брову. Навіть не віриться, що це обличчя вчора було розбите. Ні не так -  навіть не віриться, що мені дістався такий симпатяга.

- Давай спустимося, - зітхнула я. Його питання не було риторичним, але справа в тому, що я поки не знала відповіді, моя обережність змушувала мене сумніватися в усьому.

Побачивши Тіма цілим та неушкодженим, свіжим та бадьорим -    у Еда природно приголомшено відвисла щелепа. Неш і Алекс навпаки - нахмурились, такий результат їх вочевидь не влаштовував, і за це я подумки поставила їм мінус очко.

- Улаштувала госпіталь на дому? - процідив Алекс, блиснувши чорними очима, з-під кучерявого чубчика.

- Взагалі-то бар для відвідувачів ще закритий, а у мене намітилася термінова робота. Ти ж хотів, щоб я тобі допомогла, Едвард ? - мої погляди падали то на одного, то на іншого. Напруга між хлопцями все наростала, що ставало вже звичною справою. - Бувай, Тім!

Я вже знала, що більше не дозволю їм його бити.

Я ще не була повністю на боці Тіма, але передчуття змушувало мене триматися подалі і від Неша, я відчула брехню, мій друг мені чогось недоговорював, ставлячи наші довірливі стосунки під великий сумнів. А Алексу я не довірила б навіть кришки від відра, я б відчула задоволення, пустивши йому кров.

І наче навмисно, до всього скоєного - Тім при цьому не поспішав йти, притягнувши мене до себе власницьким жестом. На очах у всіх інших, він ніжно поцілував мене в губи, не забувши підкреслити нашу близькість ще раз.

- Дякую, - прошепотів Тім , після чого поцілував мене в лоб і тільки потім пішов.

- Ти думаєш, це вирішить проблему? Шури-мури з ляльководом? Допомагаєш їм точити на тебе ніж? Тоді навіщо кликала, я не зрозумію? Я в шоці, Нікі! - якось занадто озлоблено відгукнувся Неш. - Він буде відданий своєму батькові поки той живий!

- Поговоримо в іншому місці? - процідила я. Його тон одразу змусив мене відчути напруженість. - Ед, милий, ти не проти якщо я допоможу тобі, але трохи пізніше? Обіцяю відпрацювати понад норму. Мені необхідно позначити деякі рамки поведінки для цих двох джентльменів .