Янина Кап (Зоя Маг) - Той, хто чує дорогу., Янина Кап (Зоя Маг)

Максим стояв біля вікна, втупившись у нічний Київ. Вогні міста тремтіли вдалині, мов хтось розлив золотаві іскри по темряві. Місто не спало, і він це відчував. Дороги внизу мовчки тягнулися вдалечінь, зберігаючи свої секрети. 

Позаду тихо шаруділи рухи Каті. Вона збирала тарілки зі столу, рухаючись легко і невимушено, але Максим бачив, як вона час від часу кидає тривожний погляд на нього. 

— Про що думаєш? — її голос тихий, але впевнений. 

Максим не обернувся. 

— Думаю, що завтра почнеться справжня війна. 

Катя повільно підійшла ближче, зупинившись поруч. 

— Ми готові. 

Максим усміхнувся куточком губ. 

— "Ми"… Це звучить краще, ніж "я". 

Катя хитро посміхнулася. 

— А ти думав, що будеш тягнути це все сам? Не розраховуй. 

Максим нарешті повернувся до неї, опершись спиною на холодну раму вікна. 

— Тоді почнемо з простого. Я зроблю каву. 

Катя пирснула. 

— Ще? Ми вже п’ємо каву, як італійці! 

Максим пішов до кухні, не озираючись. 

— Ти ще не бачила мого рекорду. 

---

Сонце тільки почало з’являтися над дахами будинків. Київ прокидався повільно, ще не знаючи, що день буде неспокійний. 

Максим стояв у ванній, спершись руками на раковину. Холодна вода стікала з обличчя, збиваючи залишки сну й тривоги. Він подивився на себе в дзеркало. 

— Тримайся, Орленко. Ти не для того вижив у гонках, щоб зламатися зараз. 

Він вдягнувся в темну футболку й байкерську куртку. 

На кухні Катя вже сиділа за барною стійкою, крутила в руках чашку з кавою й розглядала документи, які залишив Олег. 

— Плани на сьогодні? — спитала вона, не відриваючи погляду. 

Максим узяв ключі з полиці. 

— Спершу — заїдемо до техстанції. Потрібно заспокоїти клієнтів і Славка. Потім зв'яжемося з Олегом. 

Катя підвела брову. 

— А якщо Лис уже щось підготував? 

Максим кинув на неї погляд. 

— Значить, зіграємо за його правилами. 

Катя встала, накидаючи куртку. 

— Я з тобою. 

Максим зупинився на мить. 

— Якщо щось піде не так, сиди в мотоциклі. 

Катя зневажливо хмикнула. 

— Сиди в мотоциклі? Серйозно? Ти так погано мене знаєш. 

Максим зітхнув. 

— Так. І чим далі, тим більше. 

---

Максим заглушив мотоцикл перед ворітьми техстанції. Станція виглядала неспокійною. Декілька клієнтів метушилися біля входу, обговорюючи щось із підвищеними голосами. 

Славко стояв на порозі з втомленим виглядом, розмахуючи руками й намагаючись щось пояснити. Його фірмова кепка сиділа криво, а футболка була заляпана мастилом. 

— О, шеф! — Славко замахав руками, побачивши Максима. — Тут… ну… невелика проблема. 

Максим повільно зліз із мотоцикла, Катя спокійно йшла за ним. 

— Невелика? Славко, тут виглядає, як мітинг. 

— Та це… плітки! Хтось пустив чутку, що ти… е-е… працюєш із Лисом. 

Максим зупинився. 

— Що? 

Один із клієнтів, середнього віку чоловік із похмурим поглядом, зробив крок уперед. 

— Якщо це правда, я забираю свій байк. Я не збираюсь фінансувати злочинців! 

Максим повільно підійшов до нього, глянув прямо в очі. 

— Послухай, ти або чуєш мене зараз, або віриш тому, що тобі шепочуть у темряві. Я не працюю з Лисом. Але якщо хтось хоче це перевірити — я тут. 

Чоловік зніяковів, відступив назад. 

Катя схрестила руки на грудях. 

— Чудово. А тепер, можливо, хтось хоче послухати правду, а не плітки? 

Повисла тиша. 

Максим обвів поглядом усіх. 

— Станція працює. Якщо хтось не довіряє — двері відкриті. Але наступного разу подумайте, чи варто вірити першому зустрічному. 

Клієнти почали розходитись. 

Славко зітхнув із полегшенням. 

— Ти, шефе, крутий. 

Максим поплескав його по плечу. 

— Працюй. А плітки — на мені. 

---

Телефон Максима завібрував. **Олег Боровець**. 

Максим підняв. 

— Так. 

— Час зустрітися. У мене є щось важливе. 

Максим стиснув щелепу. 

— Де? 

— Є одне місце. Старий гараж на Лівому березі. Лис там щось приховує. 

Максим подивився на Катю. 

— Їдемо. 

Катя кивнула. 

— Що далі? 

Максим накинув шолом. 

— Починаємо діяти. 

І місто, здавалося, напружено вдихнуло.