Янина Кап (Зоя Маг) - Той, хто чує дорогу., Янина Кап (Зоя Маг)

Кухня Максима знову наповнилася звуками. Легке шкварчання на сковороді, дзвін виделок об тарілки, шурхіт паперів, що їх Олег розкладав на столі. 

Максим сидів за барною стійкою, впершись ліктями в темну стільницю. Він повільно крутив у пальцях чашку з кавою, розмірковуючи над словами Олега. Його погляд був напруженим, брови зведені. 

Катя сіла поруч, закинувши ногу на ногу. Вона з цікавістю ковзнула поглядом по паперах. Її пальці ритмічно стукали по склянці з водою. 

Олег, розслаблено відкинувшись на спинку стільця, поправив манжет рукава й неспішно відкинув на стіл черговий документ. 

— Отже, — почав він спокійним голосом, — Лис не звик, коли йому наступають на п’яти. Але я бачу слабкі місця в його схемах. 

Максим кинув на нього гострий погляд. 

— Наприклад? 

Олег злегка усміхнувся. 

— Наприклад, він почав скуповувати техстанції, але забув оформити частину угод належним чином. Це вже порушення. Плюс — постачальники. Один із них скаржився на шантаж. Якщо копнути глибше, знайдеться більше. 

Максим скептично хмикнув. 

— А ти не боїшся, що він копне у відповідь? 

Олег спокійно пригладив бороду. 

— Я адвокат. Мене складніше "копнути", ніж твій байк. 

Катя захихотіла, ковзаючи пальцем по склянці. 

— То ти не тільки гарно одягнений, але й самовпевнений. 

Олег кивнув. 

— Це входить у вартість моїх послуг. 

Максим відставив чашку. 

— Добре. Що потрібно робити? 

Олег повільно розгорнув ще одну папку й підсунув її Максиму. 

— Публічний тиск. Ми виведемо його з тіні. Якщо Лис захоче відповідати — хай зробить це відкрито. 

Максим нахилився ближче, вивчаючи документи. 

— Ти хочеш, щоб я вийшов у медіа? 

— Не ти. Ми знайдемо тих, хто вже постраждав. Їх буде важче залякати, якщо вони не одні. 

Катя задумливо кивнула. 

— А якщо Лис знову вдарить першим? 

Олег спокійно підняв погляд. 

— Тоді ми змусимо його грати за нашими правилами. 

Максим втупився в документи, пальці повільно барабанили по столу. 

— Добре. Але у мене є умова. 

Олег підняв брову. 

— Слухаю. 

Максим поглянув на Катю, потім знову на Олега. 

— Катя поза цим. Я не хочу, щоб вона стала частиною цієї війни. 

Катя роздратовано зітхнула. 

— Ой, та перестань! Я тобі не плюшевий ведмідь. 

Олег тихо усміхнувся. 

— Повір, Максиме, якщо вона вже тут, то вона вже в грі. 

Максим провів рукою по обличчю. 

— Чорт, ну гаразд. Але будь обережний. 

Олег підняв келих із водою. 

— За обережність. 

Максим усміхнувся й підняв чашку кави. 

— І за те, щоб вижити після моєї яєчні. 

Катя підняла склянку. 

— За нашу маленьку мафію. 

Келихи злегка дзенькнули. 

---

Гучний дзвінок розірвав затишну атмосферу. Максим швидко підняв телефон. **Славко**. 

Максим закотив очі. 

— Ну що там ще? 

Голос Славка був панічний. 

— Шефе, тут клієнти! Вони знову прийшли й вимагають пояснень! Кажуть, що наша техстанція — частина якихось "чорних перегонів"! 

Максим стиснув зуби. 

— Слухай уважно. Спокійно поясни, що це наклеп. І якщо хтось хоче розібратись — хай приходять особисто до мене. 

— А якщо вони прийдуть із Лисом?! 

Максим скривився. 

— Тоді скажи, що я зараз на кухні й зайнятий омлетом. 

Славко замовк. 

— Омлетом? 

— Славко. 

— Все-все! Уже розрулюю! 

Максим поклав телефон і важко видихнув. 

— Як дитина, чесне слово. 

Олег хитро всміхнувся. 

— Можливо, йому варто взяти пару уроків у мене. 

Катя пирснула від сміху. 

— Уроків із сарказму? 

— Із виживання, — додав Олег. 

---

**Нічний Київ затих.** 

Десь далеко в темряві хтось спостерігав за світлом у вікнах квартири Максима. 

Олег повільно збирав документи. 

— Завтра почнемо діяти. Але сьогодні… краще відпочинь. 

Максим задумливо дивився у вікно. 

— Відпочити не вийде. 

Катя піднялася й торкнулася його плеча. 

— Ми розберемось. 

Олег взяв свій портфель. 

— Я зв’яжусь із тими, хто готовий свідчити проти Лиса. Завтра почнемо. 

Максим кивнув. 

— Завтра. 

Олег пішов до дверей, накинувши пальто. 

— І, Максиме… 

Той підняв погляд. 

— Не забувай, що ти вже не сам. 

Максим залишився дивитися у вікно, стискаючи чашку кави. 

— Я це вже відчув. 

Двері зачинилися. 

Катя обережно обійняла його ззаду. 

— Вечеря вдалася. Тепер — до війни.