Rexana Keys - Заборонені почуття , Rexana Keys

Цілий тиждень я не бачила Дена. Здається, що за цей короткий проміжок часу я пережила безліч емоцій. Спочатку я намагалася заспокоїти себе, переконуючи, що, можливо, він просто зайнятий або у нього з’явилися якісь нові справи. Але чим довше його не було, тим більше я занурювалася в роздуми.                                                                               

Сніданки минали без його звичних жартів. Я сиділа за столом, ковтала несмачну кашу, а мама з Девідом, хоч і намагалися вести розмову, не могли заглушити мої думки.Я просто сиділа мовчки, прикута до місця, спостерігаючи за тим, як їхні обличчя змінюються .                                         

Після кількох днів без Дена, я вирішила, що мені потрібно знайти віддушину. Я вже пішла на заняття в коледж, сподіваючись, що нове оточення дозволить забути про тривоги. Саме там я зустріла Софі. Вона була зовсім іншою, ніж всі, з ким я спілкувалася раніше. Її безпосередність та енергія вразили мене. Ми швидко стали подругами — разом сміялися на перерві, обговорювали курси, а вечорами проводили час у бібліотеці, готуючись до іспитів.                                    

Я спостерігала за Софі, як вона щиро захоплюється навчанням, і, можливо, в цьому й полягала моя проблема — я намагалася заглушити думки про Дена, проте в глибині душі відчувала, що щось не так. В той момент, коли ми сміялися, здавалося, що все добре, але варто було залишити коледж і повернутися додому, як думки про Дена знову охоплювали мене.                  

Згадуючи той випадок, коли він мене поцілував, я відчувала, як всередині щось терзає. Чи справді я провинилася в чомусь? Можливо, я сама підштовхнула його до цього? Кожен раз, коли це питання спливало в голові, серце стискалося від тривоги. Я не могла б розповісти про свої почуття нікому бо страх бути непорозумілою тримав мене на відстані.                                                                          

Тато почав одужувати, і хоча це приносило полегшення, я не могла позбутися відчуття провини. Він завжди підтримував мене, але навіть його добрі новини не могли замінити присутність Дена. Я відчувала, що щось важливе зникло, і не знала, як це повернути.                                                  

У вільний час я почала писати в щоденник, намагаючись висловити всі свої думки та почуття. Це допомагало трохи заспокоїтися, але все одно в серці залишалося порожнеча. Я часто сиділа в парку,і розуміла, що мені не вистачає його присутності, і це почуття ставало дедалі більш виразним.                                                                
 

 Коли я побачила його на вулиці, серце затамувало подих. Ден виглядав так, наче нічого не сталося, але в його очах я помітила щось інше — може, сум чи розчарування? Я не знала, що робити. Підійти і запитати? Чи просто пройти повз, неначе нічого не сталося? Я стояла на місці, намагаючись зібратися з думками, але він просто пройшов повз, не помітивши мене.                              

Цей момент змусив моє серце битися ще швидше. Я усвідомила, як сильно я скучила за ним.               

 Я знала, що мені потрібно вирішити це, але думка про розмову з ним лякала мене.                                 

Я спробувала поринути в навчання і подруг, але, з кожним новим днем, розуміла, що моя душа досі тягнеться до нього. Я вирішила — прийшов час розібратися у своїх почуттях, і, можливо, саме це допоможе мені знайти відповіді на питання, які безперервно терзали мене.                                            

 Після прогулянки в парку я була сповнена енергії, але в той же час мене переповнювали думки про Дена. Я піднялася сходами, і раптом мій погляд зупинився на ньому — він сидів у вітальні, і зацікавлено щось дивився в телефоні.                       

Крокуючи повільно, я відчувала, як серце починає битись частіше. Коли я наблизилася, Ден підняв голову, і наші очі зустрілися. У його погляді було щось незвичайне, щось, що змушувало мене нервувати. Я зробила глибокий вдих, щоб зібратися з думками, і, нарешті, вирішила заговорити.                                                                                                                                                                          

— Ден, нам потрібно поговорити, — сказала я, намагаючись, щоб мій голос звучав впевнено.

— Про що? — запитав він, повертаючись до мене і закриваючи журнал. У його голосі не було ні настороженості, ні зацікавленості, лише спокій.

Я відкрила рота, готова пояснити, але в цей момент двері відчинилися, і в кімнату увійшов Девід.                                                                                   

— Ден, ти вже нарешті закінчив свої справи? — запитав він, навіть не помітивши, що я тут.

— Так, — відповів Ден, і в його голосі відчувалася легка втома.                                                                        

Моє серце раптом завмерло. Я знала, що ця розмова була важливою, але в присутності Девіда я не могла висловити все, що так довго гнало мене. З розчаруванням я вирішила не затримуватися і, тихо зітхнувши, піднялася до своєї кімнати.                                                                     

Коли я зачиняла двері, мене охопило відчуття самотності. Я опустилася на ліжко і закрила очі, намагаючись заспокоїтися. В кімнаті панувала тиша, лише чути було віддалений звук телевізора. Я почала обмірковувати все, що відбувалося останнім часом.                                                                 

Ден… Для мене він став не просто зведеним братом. Він став кимось більшим, ніж просто рідня. Це усвідомлення гнало мене до розуміння, але я не знала, як висловити свої почуття.

Я поклала руки на груди, намагаючись зрозуміти, що ж відчуваю насправді. Страх? Любов? Може, і те, і інше. Я зрозуміла, що більше не можу залишатися в тіні цього почуття. Я хочу дізнатися, хто він для мене, але, з іншого боку, боялася, що це змінить все.