Rexana Keys - Заборонені почуття , Rexana Keys

Він знову нахилився ближче, і я відчула, як його присутність трохи напружує мене. Ми сиділи в тиші, і я намагалася зібрати думки в голові. Мене переповнювали спогади, але тепер, коли Ден поруч, вони стали менш лякаючими.                           

– Чому ти так про мене турбуєшся? – запитала я, хоча відповідь вже знала.                                              

– Тому що ти для мене важлива, – відповів він, і в його голосі не було жодної іскри сумніву. – Я не можу просто спостерігати за тим, як ти страждаєш.                                                                       

Ці слова торкнулися мого розуму і я почала нарешті розуміти до чого він хилить.Але може я це просто вигадала.Так чи інакше  оле Ден був для мене не кимось більшим ніж зведений брат.

Я витерла сльози і знову зустріла його погляд. В цю мить я зрозуміла, що, можливо, зможу розповісти йому про свої переживання. Важливо було не лише зберігати таємниці, але й відкривати серце, адже у нього вже було місце для моїх страхів і переживань.                                                       

Ден усміхнувся, і ця усмішка принесла мені тепло.Його очі випромінювали тепло, а усмішка була такою щирою, що я не могла стримати посмішку у відповідь.                                                       

Я затримала подих, коли його пальці  торкнулися моєї шкіри. Це було настільки ніжно, і настільки неочікувано що я продовжувала непорушно сидіти.Він нахилився ближче, і в ту ж мить наші губи зійшлися.           

Поцілунок був спочатку легким, наче дотик весняного вітру, але з кожною секундою став глибшим, пристраснішим. Я відчула, як вогонь охоплює мене зсередини, і відповіла на його дотик, хоча й не зрозуміла навіщо. Це був не просто поцілунок — це було щось більше . Це був вир  емоцій і бажання.                                                 

Весь світ навколо зник, залишивши лише нас двох у цьому моменті. Я хотіла, щоб час зупинився, щоб ми могли залишитися в цій казці назавжди. Поцілунок був таким пристрасним що я на мить забула хто переді мною. Прийшовши до тями я відхилилася і  поглянула на Дена , а він поспіхом вийшов з кімнати.                                           

Я сиділа в своїй кімнаті, нерухомо спостерігаючи за тінями, які гралися на стіні. Поцілунок Дена досі обпікав мої губи, а в голові крутилося безліч думок. Це був мій зведений брат, і це здавалося неправильним. Як ми могли так допуститися помилки в моменті, коли емоції переповнювали нас? Я відчувала себе немов на краю прірви, де кожен подих ставив під загрозу те, що я знала.

Вечірнє сонце за вікном повільно заходило, заливши кімнату теплим світлом, але мені було холодно. Я боялася думати про те, що відбулося, про те, як легко наші серця сплелися в тому короткому, але настільки насиченому моменті. Я не знала, як це пояснити собі . Я просто хотіла, щоб усе повернулося на свої місця.                             

Раптом мама покликала мене на вечерю. Я замерла на місці. Спуститися вниз означало знову побачити Дена, і моя внутрішня боротьба загострилася. Я не хотіла, щоб він бачив мій збентежений погляд, мої почуття, які я сама не могла зрозуміти. Але не здаватися слабкою було важливо, тому я зібрала всі сили і спустилася.

Коли я зайшла в вітальню ,побачила лише маму і Девіда. Вони сиділи за столом, розмовляючи про щось, але в кімнаті відчувалася відсутність Дена. Мама помітила мою появу і усміхнулася, проте її погляд відразу став уважним.

— Де Ден? — запитала вона, і моє серце закалатало.                                                                         

Девід, що сидів навпроти, знизив плечима, зосередившись на своєму телефоні.                           

— У нього якісь справи, — сказав він, не відриваючи погляду.                                                     

Я полегшено видихнула, ніби з мене злетіла важка тягар. Це було саме те, чого я потребувала. Справді, я не хотіла бачити його зараз, не хотіла, щоб він прочитав мої думки, які так плуталися в голові. Я почала їсти, відчуваючи, як у серці піднімається спокій.                                                     

Мама продовжувала говорити про свій день, але я ледве чула її слова. В моїй голові знову крутилися думки про поцілунок, про той момент, коли наші губи зійшлися. Я згадувала його дотик, ніжність, яку відчула, і те, як це було заборонено.                  

Я запитувала себе, чи зможемо ми повернутися до колишніх стосунків після цього. Хоч я й намагалася не думати про це, внутрішня боротьба залишалася.                                                                     

Коли я нарешті підняла погляд, мама дивилася на мене з тривогою.                                                             

— Ніко, ти в порядку? — запитала вона.                      

Я кивнула, хоча знала, що насправді все зовсім не так. Я ще не знала, як впоратися з цим новим етапом у наших стосунках, і не знала, чи колись зможу.