Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

20 років тому

- Це буде неперевершена ніч!

- Мартіне, досить пити! Ще вечірка не почалась, а ти вже веселий.

- Я тут маю бути найвеселішим – я ж господар!

- Не кричи ти так.

- Добре, Елено. Піду від тебе до жвавіших людей!

- Йди-йди!

Мартін пішов, а Елена залишилась одна. В цій частині лісу не було достатньої кількості світла від вогнищ позаду, але можливо було розгледіти схил та урвище, внизу якого протікала річка. Елені не цікаво було знаходитись серед людей, тому вона вирішила залишитись тут, сівши на якомусь поваленому великому дереві. Гамір від усіх гостей Мартіна то стихав, то ставав гучніше. Вона знала, що це важливо для Мартіна. Такий собі етап соціалізації старшої школи. Їй це б не допомогло. Про Елену й так пліткували, тому що вона донька прокурора. Її візит на цю вечірку був зроблений виключно для Мартіна – вона хотіла його підтримати. І, якщо чесно, Елені десь всередині було дуже цікаво, хто ж такі ті нові знайомі Мартіна – «Червоні буйволи». Велес так захопливо про них розказував, з такою фанатичною повагою, що їй аж стало незрозуміло, що саме в них могло викликати таку його реакцію.

На галявину періодично під’їжджали автомобілі – і це збільшувало і кількість новоприбулих, і кількість випитого алкоголю, і галасу та музики, що звучала від кожного вогнища. Елена не вживала алкоголь, хоча в такій атмосфері найлегше було б спробувати, аніж залишатись поза цією масовою істерією. Мартін більше не підходив, але йому точно було чим зайнятись. А їй? Вона навіть не була повернута лицем у бік святкування. Елена дивилася у темряву протилежного берега. Нічого не було видно, але це не означало, що там нічого не було.

Раптом Елена почула дуже сильний рев двигуна. На галявину, трохи ближче до урвища, а не там, де всі інші автомобілі під’їжджали, зупинився позашляховик. Фари в нього світились і після того, як двигун заглух, і нагадували потужні прожектори. На це прибуття звернули увагу всі присутні, але за хвилину вечірка продовжилась. А Елена не могла відірвати погляд. Особливо хвилюючим був той момент, коли з водійського місця хтось вийшов, – і постать опинилась у світлі фар-прожекторів, коли зупинилась перед автомобілем. Це було схоже на казкове сяйво. Але той, чию постать було підсвічено, навряд чи був казковим принцем.

Елена побачила, як до цього автомобіля та компанії в ньому підбіг Мартін з деякими своїми друзями, – і вона зрозуміла, що гулянка тільки набирає обертів. Вона знала, що приховує її кращий друг за цим фасадом одвічних вечірок, купи «друзів», які навіть і не згадають його ім’я на наступний день. Елена просто сподівалась, що це все не затягнеться і не погіршить ще більше стан Велеса. Його батько загинув, коли Мартіну було п’ять. Це була автокатастрофа. Після цього хлопчик наступні шість місяців мовчав, а ще дванадцять після цього – заїкався. Його мама хотіла перевести Мартіна в іншу школу, але той мовчки, але все ж таки відмовився. Елена десь в душі думала, що це сталось через неї, адже для неї не було кращої людини її віку. А потім в сім’ї Мартіна Велеса, коли йому було дванадцять, з’явився вітчим. І це був справжні жах. Вітчим був грубим з хлопцем, весь час намагався його принизити та морально знищити. Мати Мартіна була на стороні нового чоловіка, виправдовуючи того тим, що підлітку потрібна фігура чоловіка і той його так виховує. В чотирнадцять Мартін зіштовхнувся з фізичним насиллям. Спочатку це був ляпас, далі додались стусани та поштовхи. Але крики та гучні скандали зникли. Окрім синців, які вітчим залишав на тілі хлопця в місцях, які були приховані одягом, інших доказів проблем в сім’ї Мартіна не було. Мати змінилась – вона стала схожою на тінь тієї, що колись була. З цього моменту почались гучні вечірки з великою кількістю алкоголю та незнайомих людей. Мартін хотів, якщо його вже били вдома, то було хоча б за що. Інколи на ці вечірки збігала сама Елена. Вона не була впевнена, що Мартіну її присутність була необхідна. Він їй про це ніколи не говорив. Але вона знала, що, якщо щось з ним станеться без її відома, Елена собі цього ніколи не пробачить.

Вона сиділа вже довгий час, вдивляючись в темряву протилежного берега. Ніч ставала все холоднішою – і вона не пошкодувала, що взяла куртку з собою. Бічним зором Елена помітила, що хтось підійшов до неї, та повернула голову.

- Привіт.