Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

Глава 10.

Дочитавши останню сторінку, Лера закрила конспект. Годинник показував сьому вечора. Тепер потрібно відпочити, щоб всі знання гарненько розклалися в голові перед завтрашнім іспитом. Лера підвелася з-за столу і підійшла до відчиненого вікна, за яким квітнув тихий літній вечір. На початку червня спеки ще не було, але сонце вже дарувало вдосталь тепла. Після кількох годин навчання організм вимагав порцію кисню. Лері захотілося зателефонувати Ані та запропонувати спільну прогулянку, проте вона відкинула цю ідею. Аня точно зайнята, бо завжди все вчить в останню ніч перед іспитом. Як справжня студентка. На столі пискнув мобільний телефон. Лера взяла гаджет і побачила на екрані повідомлення.

Влад: «Привіт ) Підготовку до іспиту з історії завершено?»

Серце неначе огорнулося теплом зсередини і Лера посміхнулася. Вони з Владом не бачилися з того самого божевільного ранку. Відтоді минуло два дні. Влад не давав про себе знати і Лера теж не наважувалася йому телефонувати чи писати. Продовжуючи посміхатися, дівчина почала друкувати відповідь.

Лера: «Привіт ) Знаєш мій розклад іспитів?»

Влад: «Ага. І знаю, що ти завжди вчиш до 19:00. На прогулянку не хочеш?»

Лера: «Хочу. Але немає з ким.»

Влад: «Вже є. Чекаю внизу )» 

Лера побігла на кухню до вікна, яке виходило на передню частину будинку. І помітила біля під’їзду знайому спортивну автівку. Влад стояв біля машини, спираючись спиною на зачинені водійські дверцята. В блакитних джинсах і білосніжній футболці він виглядав неймовірно сексуальним. Влад дивився на екран телефону, який тримав у руках. Проте вже в наступну мить підняв голову і поглянув на вікно Лери. Дівчина поспіхом сховалася за фіранкою і посміхнулася набираючи нове повідомлення.

Лера: «Я не зібрана.»

Влад: «Я почекаю )»

Серце схвильовано затріпотіло в грудях і Лера закусила губу, вдивляючись в чіткі літери на екрані. Це вже схоже на побачення. Кинувшись в кімнату, Лера відчинила шафу і витягнула звідти коротку ніжно-блакитну сукню з відкритими плечима. Швидко переодягнувшись, дівчина підбігла до дзеркала. Легкий макіяж зайняв кілька хвилин. Розчесавши своє довге волосся, Лера розправила його на плечах, закинула в сумочку телефон і рушила в передпокій. Взувши білі босоніжки на невисоких підборах, вона ще раз поглянула на себе в дзеркало. На дверях клацнув замок і вони відчинилися, впускаючи в передпокій Світлану.

— Привіт, доню, — посміхнулася жінка. — А чому це Влад біля під’їзду?

— Ми на прогулянку йдемо, — Лера розвернулася до матері, зустрівши м’який погляд її сірих очей. — Нормальний у мене вигляд?

— Ти дуже гарна, — Світлана підійшла до дівчини, поправивши пальцями її розпущене волосся. — Прогулянка кажеш? А може… побачення?

— Ох, мамо! Я вже й сама не знаю.

— Влад дуже хороший хлопець, — Світлана чмокнула доньку в щоку. — Біжи до нього. Але довго не гуляй, завтра ж іспит.

Сонце ще стояло досить високо в небі, але у повітрі вже відчувалася легка вечірня прохолода. Лера вийшла з під’їзду та несміливо рушила до Влада, який чекав біля машини. Кожен крок ще більше розганяв серцебиття і дівчина зробила глибокий вдих, намагаючись приборкати хвилювання.

— Привіт, — Влад зустрів її посмішкою, ковзнувши поглядом по сукні. — Ти дуже гарна.

— Дякую, — Лера почервоніла — Я не чекала тебе.

— Не хотів відволікати тебе від підготовки до іспиту. Але вже просто не міг чекати, — Влад огорнув рукою пальчики дівчини, підвів її до передніх пасажирських дверцят машини і відчинив їх, витягнувши букет білих троянд з ніжно-рожевою каймою. — Це тобі.

— Дякую, — Лера взяла букет і посміхнулася — Дуже гарні.  

— На побаченні обов’язково повинні бути квіти.

— А у нас… побачення?

— Так, Леро! У нас побачення, — Влад ширше відчинив перед нею дверцята авто. — Готова їхати?

— Я думала ми прогуляємось, — Лера сіла в машину і пристебнулася, притискаючи до себе букет.

— Ми прогуляємось, — Влад зачинив за нею дверцята, сів за кермо і завів двигун. — Але спочатку повечеряємо.

Лера кивнула, нахиляючись над ніжними пелюстками квітів. Побачення з Владом. Хіба ж можна було уявити таке? Серце тріпотіло від щастя і Лера навіть не намагалася його вгамувати. Хотілося довіритись почуттям. Влад привіз дівчину в ресторан з хитромудрою італійською назвою, яку Лера так і не змогла правильно прочитати. Вечір був теплим, тому вони сіли на літній терасі під білим тентом. Лера замовила собі салат Капрезе та ризотто з морепродуктами. Влад обрав пасту Болоньєзе. Від вина обоє відмовилися, замінивши його холодним фруктовим лимонадом. 

Влад завжди був легким і цікавим співрозмовником, тому за вечерею не було незручних пауз. Лера розслабилася, дозволивши собі насолоджуватися вечором і смачними стравами. На десерт Влад замовив морозиво. Офіціантка принесла дві креманки з білосніжними кульками, прикрашеними розтопленим шоколадом та подрібненими горішками. Скуштувавши морозиво, Лера навіть зітхнула від насолоди. Здавалося, що вона ще ніколи не їла нічого смачнішого. А Влад раптом замовк, зупинивши погляд на її обличчі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍