Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Мене хтось легенько тормошив за плече й кликав на ім'я. Я розплющила очі та зрозуміла, що лежу на величезному ліжку, а біля мене стоїть Адріан та променисто посміхається. Озирнувшись на всі боки зрозуміла, що знаходжуся в номері, який ми готували до приймання відвідувачів з Фуегосу.

- Прокидайся соня! Скоро прибудуть кхм... Гості. Тобі потрібно привести себе до ладу, а мені ще дещо тут доробити. Я захопив тобі каву з круасаном. - Він показав на склянку й пакунок, який лежав на столі.

 Я підвелася. Так, ну, як мінімум, я була одягнена. Я напружувалась, але все ніяк не могла згадати, як заснула та прокручувала останні години, які пам'ятала, в голові. Після того як ми подивилися на дивовижні вікна, прийшли сюди перекусили та почали знову поратися. А потім я сіла за стіл попити сік й напевно вирубалася прямо за ним.

 Невже Адріан знову тягав мене на руках? За останні декілька днів, я вже збилася з рахунку який це був раз такого транспортування мене. Це вже був явний перебір.

Розлютившись на себе та мовчки взувшись підійшла до столу й ковтнула трохи гарячої ароматної кави. Вона трохи обпекла моє горло приводячи мене до тями і до кінця пробуджуючи від сну.

- Дякую! - Я глянула на Адріана та вказала на склянку у своїй руці. - Уже принесли все, що ми замовляли вчора? - Діловим тоном поцікавилася я обводячи очима кімнату. - Вона виявилася шикарною та вся ніби сяяла від чистоти.

- Так, принесли! Залишилося додати останні штрихи та приготуватися до зустрічі.– Я кивнула. - А ти що, не спав?

- Ні! - Він розвів руками. - Нічого страшного, я той ще міцний горішок. - Підморгнув він мені, а я мало не подавилася кавою.

І тут я завмерла: "Привести себе в порядок". А як? Я подивилася на свої джинси трохи забруднені від прибирання. Вся я була спітніла та явно скуйовджена. Я ж не брала сюди запасний одяг. Та навіть гребінець не брала!  Я в паніці глянула на Адріана. З його губ сповзла посмішка.

- Що таке? Щось не так? - Із занепокоєнням у голосі запитав він.

- А як я приведу ось це, - я провела по повітрю біля себе рукою, показуючи на свій вигляд, - в порядок? Мені потрібна ванна та новий одяг і хоча б гребінець! Я встигну збігати додому? - Поставила я порожній стаканчик на стіл готова тієї ж миті рвонути вниз.

 Хоча я навіть не уявляла, що можна вдягнути зі свого гардероба для зустрічі з такими гостями. Я побачила, як Адріан розслабляється і на його вуста знову повертається посмішка.

– Аааа... Ти про це! Я вже все продумав! Якщо ти допила каву, то пішли, я дещо тобі покажу.

 З цими словами він розвернувся і пішов до виходу. Я відкусивши шматочок від круасана рушила за ним.

 Ми спустилися на перший поверх, пройшли трохи далі за кімнату з ключем та застигли біля кутових дверей. Адріан уважно й серйозно зазирнув у мої очі. Я здивовано підняла брову і хотіла вже запитати чому він на мене так дивно дивіться, але чоловік вже взявся за ручку та відчинив двері.

 Я увійшла й побачила невелику кімнату у бежево-аквамаринових кольорах з великим арковим вікном та біло-зеленим тюлем. Біля вікна стояло велике ліжко, а коло нього невелика тумбочка. Навпроти ліжка була висока і широка шафа, а поряд з нею, такий самий дамський столик, як і у віп номері. Так само в кімнаті був невеликий звичайний стіл та два стільці. На стінах висіли картини, на яких були намальовані морські пейзажі, а у кутку знаходилися двері, які вели, мабуть у ванну кімнату. У цій кімнаті напрочуд було чисто. Ні пилу, ні павутини.  Я глянула на Адріана.

- Чому тут так чисто?  - Здивовано підняла я брову.

- Поки ти спала я тут залишив наших "друзів" мочалку та щітку. Вони дуже швидко впоралися зі своїм завданням, все ж таки кімнатка невелика. - Куточки губ Адріана знову поповзли нагору.

- Це все добре, звісно, але ми тут зараз навіщо?  Чим мені це допоможе? – Схрестила я руки на грудях.

 Адріан підійшов до шафи й мовчки відчинив дверцята. Я наблизилась до чоловіка та глянула йому через плече.

 Шафа була забита під зав'язку різними вбраннями. Я провела рукою по тканинах й почала розглядувати першу сукню, яка потрапила до рук. Вона була як нова! Ні порошинки, ні ознак старіння.

- Це як таке можливо? - Я проковтнула.

Адріан поплескав по шафі рукою.

-  Деревина з Флорілейського лісу має властивість зберігати речі у такому стані, в якому їх туди поклали. Речі не старіють.

- Ого!  – Скрикнула від здивування я. - Це ж скільки може бути цим речам років?

- Багато!  – Засміявся Адріан.

- А чиї вони?  - Я задумалась. Не могло ж бути так, щоб хтось із відвідувачів забув забрати їх. І тим більше хто б возив таку кількість одягу із собою? І раптом застигла осяяна здогадкою. - Мами? - Я обвела кімнату поглядом. - Це її кімната?

- Так. - Адріан ствердно кивнув.

- А як ти...

- Дізнався? - Закінчив він за мене. - Якщо ти придивишся детальніше до кімнати, то побачиш тут багато зображень тої самої руни, що й у тебе на руці. Ще якось Тіймор про це згадував, коли я з цікавістю розглядав кімнати. - І побачивши, як я насупилась, швидко додав: – У кожній кімнаті свій індивідуальний інтер'єр, мені було цікаво!

- Ясно. - пробурмотіла я ковзаючи рукою по сукнях, які швидше за все, одягала моя мама.

- Гаразд, - сказав Адріан, дивлячись на екран телефону, - у нас залишилося зовсім мало часу. Приводь себе в порядок, а я піду дороблю декілька справ та теж займуся собою. Зустрічаємося в холі за пів години. - Він кивнув головою на годинник, що висів на стіні й показував вісім двадцять ранку. Я погоджуючись махнула головою. Адріан ніби хотів ще щось додати, але лише погладив мене по руці та вийшов з кімнати.

 Декілька хвилин я стояла не ворушившись, розглядаючи кімнату. На жаль зараз не було часу розглянути все детальніше, але я пообіцяла собі, що обов'язково після того, як поїдуть вампіри, візьмуся за неї ретельно та уважно. Я відчинила двері та побачила невелику ванну кімнату. Вона була схожа на ту, що у віп номері тільки була менша й колір був білий, а не червоний. Відкривши кран переконалася, що й тут так само із сантехнікою все було гаразд.