Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

При зустрічах з Ольгою він став проявляти інтерес до неї саме як чоловік до жінки: то випадково торкнеться плеча, то коліна, то заговорить на якісь еротичні теми… Ольга при цьому завжди акуратно «з’їжджала» з такої тематики, на його сексуальні жарти – не сміялась.

Ендрю був озадачений: вона ж перша поцілувала його при зустрічі, та ще й у губи. А тепер грає роль якоїсь незайманої дівчинки.

Ендрю вирішив діяти більш рішуче. Він запросив Ольгу провести вечір разом, скориставшись перервою між бойовими завданнями. Вони сиділи біля багаття, обмінювались розповідями про минуле і про те, як війна змінила їхнє життя.

– Ольго, ти знаєш, що мені дуже подобаєшся, – сказав Ендрю, нахиляючись ближче до неї.

Вона підняла очі, дивлячись на нього, але мовчала. Ендрю продовжував:

– Я відчуваю, що між нами є щось особливе. Ти така сильна, красива і хоробра жінка. Мене тягне до тебе, і я не можу це ігнорувати.

Ольга лише посміхнулась, але злегка відхилилась, тримаючи дистанцію.

– Я теж тебе поважаю, Ендрю. Але ми зараз на фронті. Тут небезпечно, і наші стосунки можуть відволікати від головного – від війни, – спокійно відповіла вона.

– Я розумію, – сказав він, кладучи руку на її коліно. – Але ж ми маємо право на маленькі радощі в житті, навіть тут.

Ольга повільно підняла його руку і поклала її на його коліно.

– Ендрю, я ціную твої почуття, але ми маємо залишатися професіоналами. Це не час і не місце для таких стосунків. Ти старший за військовим званням, і я маю поважати цей статус, – твердо відповіла вона.

Ендрю намагався посміхнутися, але в нього це погано виходило.

– Я просто хочу бути ближче до тебе, Ольго, – сказав він тихо.

Ольга зітхнула і подивилася йому в очі.

– Ендрю, коли ми зустрілися, це був момент емоційного підйому. Я була рада тебе бачити, але це не означає, що я готова до якихось серйозних стосунків. Мені потрібно час, щоб обміркувати все, що сталося, і знайти своє місце в цьому хаосі. Прошу, зрозумій мене.

Ендрю відчув, як його наполегливість зустріла непохитну стіну. Він відступив, розуміючи, що його спроби звабити Ольгу наразі зазнали фіаско.

– Добре, – сказав він, намагаючись приховати розчарування. – Я поважаю твої почуття. Якщо ти потребуєш часу, я дам тобі його.

Ольга лише кивнула і знову посміхнулась, але ця посмішка була сумною. Вони продовжували сидіти біля багаття, але між ними вже відчувалась деяка дистанція.

За Ольгою прийшов її помічник Олександр, молодий солдат з двома снайперськими гвинтівками, водою та сухими пайками мінімум на добу. Вони збиралися вночі зробити засідку в «сірій», тобто нічийній зоні і пробути там добу – до настання наступної ночі, щоб повернутись в темряві непомітними для ворога. Ендрю трохи злий пішов проконтролювати нічні стрільби своїх бійців. Та насправді він трохи ревнував: цей хлопчик, якого вона так ніжно називає «Саша», буде з нею цілу ніч, навіть більше – він зможе спілкуватись з нею цілу добу…

Вночі розрахунки, під командуванням лейтенанта Сидорука та під контролем Ендрю, відмінно відпрацювали по складу російського озброєння, який розвідники майора Петренка виявили близько до переднього краю нашої оборони. Вже повернувшись із бойових стрільб, Ендрю не міг заснути аж до ранку, бо ворожий склад продовжував горіти і детонували боєприпаси, а з думок не йшла Ольга із Олександром…