Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

13.

"Ти мій улюблений провал, і помилка моя найкраща"

Сьогоднішній день почався з незадоволеного покупця в книжковому магазині. Чоловік-покупець дуже голосно мені доводив, що в нас повинна бути книга, яку він всюди шукає.

- Вибачте, але, як я вже казала книги немає,- я старалась зберігати спокій і навіть, якщо б і я хотіла зараз на нього накричати, все одно не могла.

- Знаєте, я хочу написати жалобу на ваш магазин, - кричав і махав руками чоловік, від чого я закотила очі. В цей момент до каси підійшла Лілі і вигнула брів, подивишись на мене.

- Доброго дня, щось трапилось? Я можу чимось допомогти? - посміхнулась Лілі і подивлась на чоловіка максимально невинним виразом обличчя.

- Господи, ще одна,- тяжко видихнув чоловік,- Сенс від вашого магазину, якщо тут немає книги, яку я шукаю?

- Але ми можемо запропонувати схожу...,- невстигла Лілі договорити, як чоловік хмикнув і вийшов з книгарні.

- Тяжкий случай, - сказала я і видихнула з полегшенням, що він пішов.

- Точно, і на жаль він не перший такий, - посміялась Лілі і відійшла далі розбирати нові книжки.

До приходу нервового чоловіка, день в книгарні був доволі нудний. Ми з Лілі не сильно спілкувались між собою. Я була цілий день на касі, а вона розбирала нові книжки, які привезли зранку. Мені декілька разів дзвонив Люк, але бажання відповідати йому не було. Я знала, що ми домовилась поговорити і від цієї розмови, я не можу втікнути, але зараз, коли в моїй голові всі думки були про Ксандера і Деміана, місця для Люка точно не було. Хоча, кому я брешу, майже всі думки займав Деміан і його незрозуміла поведінка. Це було схоже на...ревність? Логічно в моїй голові не вкладалось по якій причині він міг мене ревнувати. Ми не були друзями і наше з ним знайомство пройшло не найкрищим видом, тому навряд чи Деміан мав почуття до мене. А щоб ревнувати, точно треба їх мати.

Я тяжко видихнула і взяла телефон, поки в книгарні нікого не було. Моя зміна закінчувалась через дві години, і я хотіла час після роботи присвятити навчанню. З початком роботи в книгарні, я багато пропускала і треба було це наздогнати. Я почула, як двері книгарні відкрились і хтось зайшов. Я підняла голову, щоб привітатись з покупцем, як побачила Деміана. Тіло напряглось, а в животі усе зжалося. Дивна була реакція, але напевно це було зв'язано з вчорашньою розмовою по телефону. Я подумала, що він прийшов до Лілі, але побачивши мене за касою, чоловік направився до мене.

- Привіт, ми можемо поговорити? - запитав чоловік і напружено дивився кудись ззаду мене. Я обернулась і побачила Лілі, яка пускала гнівні погляди в нашу сторону.

- Привіт, не думаю, що тут вийде поговорити, - я закусила губу, бо нервувала і побачила, що погляд чоловіка впав на мої губи. Переставши так робити, я випрямила спину і дивилась у відповідь на Деміана.

- Я можу зайти за тобою, як ти закінчиш, - це було не питання, а я хотіла посміятись з його впевненості.

- Добре, хоч я і не розумію про, що нам говорити, зайди через дві години, - сказала я і Деміан кивнув.

- Буду чекати,- сказав чоловік перед тим, як вийти. В цей момент до мене підбігла Лілі. Ну звісно.

- І для чого він заходив? - роздратовано запитала Лілі і стала біля мене.

- Питав про Люка, - збрехала я, бо не хотіла розповідати справжню причину Лілі.

- Чому він просто не позвонив? - запитала вона,я розуміла, що можливо Лілі подобається Деміан, але не хотіла, щоб мене вплутували в цю драму. Від думки про те, що вона теж може йому подобатись, мені стало не по собі.

- Не знаю, запитай його сама, - різко відповіла я і взяла телефон, щоб зробити вигляд, що в мене там щось важливе. Побачивши мою незацікавленість продовжувати розмову, дівчина відійшла.

Наступні дві години перед приходом Деміана, було два покупця, яким я довго розповідала про книгу і розібрала декілька книг з коробки, бо Лілі пішла раніше, від чого я була безмежно рада. Це означало, що вона не побачить, як за мною заходить Деміан. Як тільки я про нього, подумала двері в книгарню відкрились і зайшов Деміан. Почуття нервозності прокинулось.

- А де Лілі? - запитав чоловік і це питання викликало в мене роздратування. Деміан побачив вираз мого обличчя і посміхнувся, - Ви з нею не дуже ладнаєте?

- Не вийшло подружитись, - коротко відповіла я і ми пішли в сторону виходу. Коли я стояла, закривала двері у книгарню, Деміан стояв позаду мене, дуже близко, що я відчувала його дихання біля свого обличчя. Закривши двері я обернулась і наші очі зустрілися, на мить все навколо зникло. Його погляд був настільки інтенсивним, що я відчула, як моє серце починає битись швидше. Він виглядав, як завжди впевнено в собі, а його емоції було неможливо прочитати.

- Ейло, - м'яко сказав він, його голос викликав в мене мурахи по тілу. - Я... не хочу, щоб між нами була ця напруга.

- Тоді не розмовляй зі мною, як вчора, - ми стояли біля книжкового магазину і продовжували дивититсь один на одного. Деміан зхмурився і відійшов від мене.

- Добре...вибач, що я так відреагував вчора, - він провів руками по своєму волоссю і ми відійшли від магазину.

- Про, що ти хотів поговорити? - запитала я і подивилась на нього. Деміан йшов біля мене.

- Насправді, я хотів провести з тобою час, - його чесність мене вразила і мене зацікавило, чому він хоче провести зі мною час. Я насправді теж була не проти, можливо наші взаємовідносини з Деміаном можуть стати краще.

- О...добре. Я не проти, - я посміхнулась і дивилась на дорогу перед нами, помічаючи погляд чоловіка на собі. Ми йшли в сторону пляжу, а на вулиці вже вечоріло. Так, як була осінь проводити час на вулиці було приємно, особливо на пляжі.

- Як там ваші стоснуки з Люком? - на обличчі Деміана було видно зацікавленість.

- Щож...все складно,- сказала я і не знала, що варто було розповідати Деміану, але відчувши, що треба комусь виговоритись, коротко розповіла, що між нами вдбувається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍