Мігель де Карріон - Грішниці. Сфінкс

Тереса насторожилась:

— Що ж тоді?

— Хай бог простить мені, не знаю. Але думаю, що старому припала до вподоби квартирантка.

— Він доручив вам сказати це мені? — глянувши їй в очі, спокійно запитала Тереса.

Флора обурилась:

— Він? Боронь боже! Щоб він заговорив зі мною про таке!.. Ви зовсім не знаєте дона Рудесіндо…

Тереса дзвінко засміялась.

— Ну що ж, я щаслива, доньйо Флоро! — іронічно вигукнула вона. — Це велика честь для мене, що такий поважний добродій забуває про своїх онуків і піклується про квартирантку, яку ви вважаєте за непутящу. Далебі, дивний вибір!..

Гонориста хазяйка розгубилась.

— Ви смієтеся з нього, сеньйорито Тересо?

— Він сам виставив себе на посміх, доньйо Флоро, — сухо відказала Тереса і з гідністю попрямувала до сходів.

Хазяйка знизала плечима, зайшла в свою кімнату і замкнулася на ключ.

Хоч Тереса й не мала великого життєвого досвіду, проте відчувала, що її становище дуже змінилось відтоді, як коханий оселив її у найнятій квартирі в столиці. Спочатку в Орієнте робітники плантації, а потім у Сантьяго сусіди по будинку, де вона мешкала, вважали її за дружину Рохеліо. Тут вона була для всіх коханкою одруженого чоловіка. Відчувала, що на неї дивляться з цікавістю і зневагою. Навіть публічні жінки казали голосно, щоб вона чула: «Мій коханий — вільний чоловік! Це не чиїсь там недоїдки», — майже те саме, чим Кармела докоряла Рохеліо. Що ж до чоловіків, то вони вважали її за легку здобич. Тереса мусила дати рішучу відсіч Пако, другові коханого, який переступив рамки пристойності. Знала, що їй іще не раз доведеться захищатись від підступів світу, до якого вона не належала. У душі відчувала збудження — то говорила в ній гаряча кров амазонки, — і їй самій подобалося витримувати битву і завжди матись на бачності. Тепер вона тільки знизувала плечима й сміялася, коли Домінга, обстоюючи свою думку, радила переїхати звідси. Тереса була щира й відверта лише з Рохеліо, бо вважала його за вірного друга. З усіма іншими трималася неприступно і, добре володіючи собою та вірячи в свою силу, з посмішкою кидала виклик небезпеці.

Після виборів відбиватись од нахаб стало важче. Весь будинок вирував од бучних пиятик на честь перемоги, що її здобула на виборах коаліція двох політичних партій. Майже всі квартиранти були консерватори, і в будинку кілька днів поспіль реготали, пили й співали. За цей час усі побраталися. Сусіди, які ніколи не розмовляли між собою, тепер жваво балакали і навіть обнімались у коридорі та на сходах. Усі мріяли про власне піднесення, сподіваючись, що новий уряд винагородить кожного із своїх виборців. З усіх боків чулося: «Тепер нам буде добре». Під впливом цього загального сп'яніння розтанула крига холоду, яка розділяла Тересу й сусідів. Навіть незнайомі усміхались, проходячи повз її двері, й питалися: «Як ви гадаєте, Куба має тепер те, що їй потрібно?..» А потім зупинялись і заводили розмову на злободенні теми. Тереса намагалась уникнути подібних зустрічей, але це не завжди вдавалося. Так вона взнала деяких студентів, кількох жінок, їхніх коханців та матір Аніти, що завжди говорила жалібним голосом і плакала, коли повідала про доччині злигодні. Тереса тримала всіх на певній відстані, розуміючи, що вони заговорюють до неї тільки з цікавості. Але відтоді, як сусіди стали заглядати до неї,— то попрохати газету, то мило або нитки, — їй усе важче було боронити свою самотність, її дратували Флорині натяки на те, що нею цікавиться той чи той квартирант. Хазяйка говорила про них, як про поважних і витриманих людей, котрі з усіх поглядів підходять скромній жінці. Про дона Рудесіндо вона згадала вперше. І тепер Тереса побоювалась, що їй доведеться змінити свою думку про цього літнього добродія, який попервах справив на неї враження люб'язної і великодушної людини.

«Які ж вони всі нудні!» — думала вона, піднімаючись сходами до своєї квартири. Прикра розмова з хазяйкою зовсім не засмутила радості в її душі.

Коли вона зайшла до кімнати й зачинила за собою двері, її погляд упав на конверт, що лежав на підлозі. Передчуваючи нову образу, вона тремтячими руками розірвала конверт. То був анонімний лист, складений із вирізаних з газет і наклеєних на аркуш поштового паперу літер. На конверті чорнів поштовий штемпель.

У листі писалося:

«Дурепа! Доки ти цуратимешся людей? Твій Рохеліо тільки те й робить, що розважається з Авіадорою, яка не любить його і… (далі йшли образливі слова). Якщо хочеш переконатися, простеж за будинком на проспекті Гольфо, номер… і будеш вдячна мені».

Лист був грамотний, незважаючи на те, що його складали буква по букві. Тереса подерла аркуш на дрібні клаптики й спокійно кинула у корзину для сміття.

Вона вірила коханому, але все-таки лист шпигонув її в саме серце. Ім'я Авіадори розбудило приспаний спогад про оту жінку в коридорі, що так зухвало дивилася на неї. Тереса насупила брови й опустила руки. Мимоволі згадувала всі дрібниці в одязі, манерах, поведінці Рохеліо, що останнім часом впадали їй в око. Він тепер в усьому наслідував Пако й ходив понурий та роздратований, виправдовуючи це браком грошей. Тереса, байдужа до матеріальних благ, не раз казала йому:

— Чого ти мучишся? Усе так просто: якщо не буде чим платити за дві кімнати, житимемо в одній, а коли й за неї важко буде платити, я піду працювати, адже багато жінок самі заробляють собі на хліб.

Але тепер, коли цей брудний лист пробудив у душі першу підозру, Тереса, всупереч своєму оптимізмові, питала себе: невже тільки грошова скрута так змінила вдачу й звички коханого, що часом здається, ніби це зовсім інша людина? Тривожні думки снувалися в голові. Невже ота жінка зможе відбити в неї Рохеліо? Та ні, він не здатний на таке… Спробувала думати про інше, й одразу, наче від бальзаму, стало легше. Щоправда, радість від побачення з дітьми трохи потьмарилась.