Мігель де Карріон - Грішниці. Сфінкс

Тереса машинально пройшлася по квартирі, потім відчинила балкон, незважаючи на холодний вітер. Кімнат було не впізнати: підлога блищить, пофарбовані стіни й чисті нові шибки аж сяють. Колись Рохеліо цілий тиждень наводив красу в квартирі — лагодив меблі, чіпляв картини, збирався обклеїти стіни новими Шпалерами, та невдовзі забув про це, захоплений новими фантазіями. А сьогодні тут потрудилася Домінга.

Тереса згадала, що ще надворі їй хотілося їсти, але тепер чомусь не відчувала голоду.

Хвилин через десять із кухні прийшов хлопчик з тацею, над якою здіймалась легенька біла пара. В кімнаті приємно запахло. Тереса невдоволено махнула рукою;

— Постав на стіл, — і пішла зачинити за ним двері, щоб ніхто більше її не турбував. Та на порозі вже стояла Карлота — сусідка, що Сварилася з коханцем, коли Тереса вперше ввійшла до цього дому.

— Можна?

— Заходьте, — байдуже обізвалася Тереса. Дівчина була одягнута по-домашньому: простенька спідничка поверх сорочки і довгий плащик з чорного шовку, що сягав їй за коліна. Особливою вродою Карлота не відзначалась; впадали в око хіба що її свіже личко, гнучка талія й красиві зуби, якими вона пишалась.

Гостя пильно подивилася в обличчя Тересі, потім обвела поглядом кімнату.

— Пробач, що я тебе турбую. Ті бешкетники з одинадцятої (то була кімната студентів) так розігралися, що подерли мені плаща. Якби мій чоловік побачив, дав би мені чосу… Є в тебе шовкові нитки?

Не чекаючи запрошення, вона сіла на стілець, але сіла скраєчку, ніби підкреслюючи цим, що прийшла ненадовго.

— Я заглядаю час від часу до їхньої кімнати, бо мені нудно. До того ж вони непогані хлопці… Я ніколи б не змогла жити так, як ти, зачинившись у чотирьох стінах.

Подібні слова Тереса не раз чула й від хазяйки, яка казала, що всі в будинку дивуються з такої її поведінки. Вона всміхнулась і, подаючи нитки, мовила:

— Так мені краще й спокійніше.

Карлота пильно глянула на Тересу, намагаючись зрозуміти, чи правду вона каже, й зневажливо знизала плечима.

— Може, й так. Тільки ось що я тобі скажу — не молися на мужчин. Якщо вони не йдуть до жінки, значить, тікають од неї!.. Я все віддавала чоловікові, а він закохався в багату сеньйориту, за два місяці облагодив одруження і покинув мене на вулиці, як собаку…

Чому Тереса зблідла, почувши ці грубі слова? Що могло бути подібного між падінням цієї лінивої, розбещеної і злиденної жінки та благородним почуттям Тереси, заради якого вона пішла на все? Чи між Рохеліо й тим незнайомим чоловіком, що втік з дому коханої і пішов до церкви з іншою, — який між ними міг існувати зв'язок?.. Тереса глянула на скривджену жінку з цікавістю і співчуттям. Але помітила в її чорних очах лиховісний блиск і насторожилась.

А Карлота без угаву говорила про чоловіків, про їхню невдячність та підлість і раптом згадала в розмові Авіадору, стежачи краєчком ока, яке враження це справить на Тересу. О, тая розпусниця вміє експлуатувати коханців і тягти з них грошики — недарма ж бо мав власний автомобіль, слуг і рахунок у банку! Вона ніколи нікого не любила, але чоловіки просто божеволіють од неї, забуваючи про все на світі…

Тереса мовчала. Ледве стримувала себе, щоб не кинути в обличчя цьому ницому створінню все, що думала про знамениту Авіадору та про всю мерзенну зграю з їхнього будинку, до якої належала й Карлота. Нарешті холодно глянула на співрозмовницю.

— Якщо лишаться нитки — зостав собі, в мене є ще одна котушка.

Збентежена Карлота підвелася, зрозумівши, що її делікатно виряджають.

— Пробач, коли я необережним словом образила тебе, — промимрила вона. — Є речі, яких ніхто не має права торкатись. Нехай кожен живе, як йому хочеться. Еге ж? — І, звівши брови, вкрадливо спитала: — Ти не гніваєшся?

Тереса криво посміхнулась і знову зміряла її крижаний поглядом.

— Чому? Я теж бачу все, що роблять інші…

Того дня, чекаючи Рохеліо, Тереса майже вирішила щиро повідати йому про анонімку та відвідини Карлоти, що, безумовно, мали між собою зв'язок. До вечора вона нудилась, думаючи про всяку всячину. Час од часу в сірому тумані думок спливав спогад про Авіадору та Карлоту, але не будив ні гніву, ані ревнощів. О третій годині пополудні вона згадала, що досі ще навіть не снідала й не зняла святкового костюма, в якому ходила до школи. Підійшла до столика, на якому стояла захолола їжа, повільно зняла блакитний костюм і надягла простий фланелевий халат. Закуталась у вовняну шаль і сіла в улюблене крісло. Думки повільно й меланхолійно змінювали одна одну. Школи ще самотність не видавалася Тересі такою нудною, а чекання — таким довгим. О шостій знову прийшов хлопець з кухні: забрав незайманий сніданок і приніс обід. Тереса машинально відкусила шматочок хліба, мигцем глянула крізь штори на вулицю і, здригнувшись від холоду, повернулася на своє місце.

Коли о дев'ятій Рохеліо нарешті відімкнув своїм ключем двері, вона гаряче кинулась йому на шию. Рохеліо здивовано глянув на неї. Засоромившись своїх почуттів, Тереса одразу відмовилась од наміру розповісти йому про все, що наболіло їй на душі після переїзду до цього будинку.

— Ти була в школі? — спитав він, побачивши з її вигляду, що нічого страшного не скоїлось.

— Так. А ти? Діти чекали тебе. Рохеліо завагався, почервонів.

— Не зміг, — відказав нарешті.— Увесь день просидів у приймальні сенатора і не побачив його.

Тереса зажурено зітхнула.

— А вони ж так, сердешні, хотіли обняти тебе! Потім вона захоплено стала розповідати про дітей.

Вони міцненькі й чепурні. Купила їм нові костюмчики — адже діти так швидко ростуть… Віднесла їм також ласощів. Старшенький, Родольфо, дуже їх любить. А вередливий Армандо більше зрадів блакитній формі з позолоченими гудзиками. У нього вже