Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

- Угумс, Даніель, сам чудово знаю, що нашій милій заюшці краще зайвий раз не показуватися зубастій злюці на очі. - Сказав Адріан підійшовши до мене. - Я щойно таке побачив! Такого тут ніколи не було! Ходімо покажу! Якщо ти можеш потерпіти ще трошки без їжі?

Цікаво, що там таке? Але їсти дуже хотілося.

- Можна я візьму хоч шматочок й підемо?

- Гаразд! - Адріан швидко підійшов до смачно пахучої коробки та відкривши її підніс піцу до мене. Я швидко взяла шматочок й потягла його до рота. Вона була вже не гаряча, але все ще тепла. Від насолоди я заплющила очі та почула, як Адріан звернувся до Даніеля.

- Будеш? Ти взагалі не запізнюєшся на патрулювання? - Розплющивши очі я побачила як Адріан простягає коробку з піцею Даніелю, а той бере звідти шматок.

- Вже треба йти, але мені дуже цікаво, що ти там хочеш показати, тому я залишуся ще на пару хвилин. - Глянув той на мене.

- Як скажеш, думаю тобі теж сподобається. - Стиснув Адріан плечима беручи пляшку з соком та простягаючи її мені.

- Дякую! - Сказала я йому зробивши пару ковтків улюбленого апельсинового соку.

- Угу. – Дожовуючи свій шматок буркнув Адріан потім роздав усім серветки, які зазвичай додавали до замовлення до піци.

- Ну, ходімо швидше!  Хочу подивитись на твоє обличчя, коли ти це побачиш! - Підморгнув він мені.

Данієль закашлявся й насупився глянувши на Адріана, а потім на мене.

- Слухай, один момент! Я тебе хотів спитати, а чому ти не сказав їй, що якщо посипати побутовим порошком мітлу, то вона буде сама підмітати? - Спитав він складаючі руки на грудях.

Я здивована піднявши брови подивилась на Адріана, а він почесав рукою потилицю й відійшов від мене на крок.

- Не сказав? Упс! Пробач, я певно забув! - Він винувато розвів руками.

І чого я не повірила його словам? Тепер Адріана захотілося тріснути мітлою по макітрі.

- Ах ти ж... - Почала було я, але він перервав мене.

- Могла б, до речі сама здогадатися. Я поспішав, треба було багато що встигнути купити й замовити.

І знову мені здавалось, що він навіть не кається, а зробив це спеціально. Ну я тобі це пригадаю ще. Я почала охолоджуватись, тому що Адріан багато чого сьогодні для мене зробив, а міг би взагалі піти по своїх справах й сиділа б я тут й хапалась за голову руками.

Я глянула на Даніеля, на його вустах грала 
єхидна посмішка, а очі блищали.

- Пішли вже, ну! - Протягнув Адріан та вийшов з кімнати. Ми з Даніелем переглянулися й вийшли за ним.

Спустившись вниз, ми підійшли до виходу з готелю. Дивно, я думала, що Адріан хоче показати щось усередині, а не зовні. Відчинивши двері я побачила, що на вулиці вже світять ліхтарі. Потемніло. І коли встигло?  Невже я так довго займалася прибиранням?  Пройшовши пару кроків, я почула якийсь дивний звук, обернулася й завмерла.

Чотири вікна на другому поверсі готелю змінилися до невпізнання!  З відкритого вікна посередині, по стіні униз стікав справжній струмок! Під стіною, опинився невеликий рів.  Як я раніше його не помічала? По ньому вода бігла й впадала в річку, яка стікала з гір та протікала біля готелю. Я підняла очі й побачила що біля основи рами звисають ніби кришталеві прозорі бурульки різних розмірів.

З іншого відкритого вікна, яке знаходилось праворуч від вікна зі струмком по стіні вниз й вгору вився плющ. Він переплітався з виноградною лозою, а фіолетові та зелені грона винограду звисали вздовж стіни.

Зліва від вікна з якого витікав струмок, кожні декілька секунд виривалося полум'я! Начебто там ховався дракон, який його випускав зі своєї пащі. Мені здалося, що ніби й світло від ліхтарів тяглося саме до цього вікна.
Дерев'яні віконниці його горіли у вогні!Пожежа не стихала, але й не розповсюджувалася.

Вікно лівіше за нього було майже не видно через невелику справжню білу хмару!  Воно повільно пливло по повітрю поруч з вікном то туди, то назад, не виходячи за рамки вікна.
 А ще мені, що стояла внизу, здалося, що з цього вікна дме бриз. Справжній, морський, такий як я люблю.

- Це що таке?  – тихо запитала я чоловіків, які так само завмерли біля мене та розглядали вікна.

- А ти що ще не зрозуміла?  - Посміхнувся Адріан, а Даніель присунувся ближче й прошепотів:

- Це вікна кімнат, де знаходяться портали.

Ану справді. Яке тупе питання. Я притулила долоню до чола.

- Ну, так, логічно. - Прошепотіла я у відповідь.
Потрібно обов'язково найближчим часом сходити та подивитися на портали. Якщо таке зовні те що тоді всередині?

- А це не небезпечно? - Я показала на полум'я, яке знову вирвалось із вікна.

- Скоріш за все ні. - Знизав плечима Адріан.

- Думаю ні!  – сказав Даніель. - Я хоч не разу ще такого не бачив, але гадаю магія будівлі все це врахувала та це, так би мовити декорації. Що б тим хто прибуває з цих світів було тут комфортно.

Я засміялася.

- Мда. Цікаво, хто це тоді придумав. - В моїх думках виник образ мами і я замовкла.

 А раптом це її ідея? Я подивилася на вікна іншими очима. Адже це справді виглядало приголомшливо.

- Готель ніби оживає від сну. – сказав Адріан.

– Оживає. - Повторила я.

- Ти вже вигадала йому назву? - Спитав тихо Даніель.

- Я? А що в нього його, що немає? - Здивовано глянула на Даніеля я.

- Кожна нова берегиня називає свій готель сама новим ім'ям.

- Серйозно?  - Моя брова злетіла вгору, я повернулася та окинула готель поглядом.

- Так. - Підтакнув Адріан. - Забув тобі розповісти про це, стільки різних нюансів.  – Розвів він руками.

- Ну хай поки що буде... "Готель світів"!

Чоловіки здивовано засміялися.

- Як оригінально зайчику. – Через сміх сказав Адріан.

На губах Даніеля так само розтягнулася усмішка.

- Нехай буде так поки що. Назва, потім прийде до тебе сама. Не поспішай, познайомся з ним й ти точно зможеш дати йому гарне ім'я. - Він провів рукою по моїй спині.

 Щось пилікнуло в нього в кишені. Чоловік узяв у руки мобільник.