Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

Намочивши щітку та відкривши коробку сипнула на неї трохи порошку. Постоявши так пару секунд втупив свій погляд на щітку я не помітила нічого магічного. Угу, як із ганчіркою це не працює. Добрульки. Я піднесла щітку до стінки ванни та почала терти й ось тут я відчула як щітка виривається з рук та сама починає натирати ванну.

- Ось як! - Здивувалася я полегшено видихаючи. - Дякую!  - Сказала я щітці.  Та засмикалася по ванній ще швидше.

Ні, ну мені вже подобається цей готель!  Навіщо мені персонал з такими помічниками? Відкривши кран у ванній, щоб стікав невеликий струмок води я подивилася як щітка підлізла під воду змиваючи бруд. Поруч, там де не діставала вода, я сипнула порошку зробивши невелику купку. Щітка підповзла й вимазавшись у ньому, почала відчищати ванну в середині. Я хмикнула, виглядало це дуже кумедно.

Згадавши про час, якого було не так вже й багато, я пішла в кімнату й взяла до рук мітлу.  Розглянувши її й не побачила нічого звичайного я зітхнула й почала підмітати.  Нічого магічного не сталося, що видалося дивним, невже для мітел нічого не придумали?  Ну і на тому, що є - дякую !

Я підмітала підлогу слухаючи як хлюпає вода у відрі й тече у ванній. Ці звуки заспокоювали та створювали своєрідний темп. Я не втрималася та почала співати пісні, які підходили під нього.

Я не помітила скільки часу пройшло, та й годинника у мене не було, але ми з моєю "командою" вичистили вже більше ніж половина площі номера. Голод ставав усе нестерпніше. Але я продовжувала співати і пританцьовуючи вимітати бруд з під ліжка.  Раптом я почула ззаду різкий звук й швидко обернулася.

  Обпершись на стіну біля дверей стояв Даніель, а біля його ніг лежала швабра, яка певно тільки що впала. Він глянув на мене своїми сірими очима й виглядав при цьому як кіт, що нашкодив і його впіймали на гарячому.

- Вибач, я не хотів тебе налякати! - Я тільки зараз зрозуміла, що тримаюсь рукою за серце випустивши з рук мітлу. Я позадкувала й сіла на ліжко.

- Не завжди виходить так, як ми хочемо! - Іронічно відповіла я починаючи закипати.  Цікаво і як же довго він стояв там та спостерігав як я тут корячусь?  Я примружившись глянула на нього.

- Я прийшов лише хвилину тому. - Посміхнувся він. - Почув звуки та йшов на них. А виявилося це тут ти співаєш і… – Він глянув на ганчірку, яка в цей момент сама себе вичавлювала. – Займаєшся прибиранням. Вибрала собі кімнатку у готелі? - Він обвів кімнату поглядом.  - Цікавий інтер'єрчик, так е... Кривавенько, я сказав би. Любиш м'ясо із кров'ю?

Захотілося запустити йому мітлою прямісінько в голову. Чого це він раптом став таким єхидним?

- Це не для мене! Ти якими долями взагалі тут?  На чергування до Ніреймору? – Крізь зуби спитала я й схрестила руки на грудях.

- Угу. - Кивнув він та підійшов до стільця, який вже аж сяяв від чистоти, й сів у нього.

Я округлила очі.

- Не смію затримувати!  – Поклавши ногу на ногу сказала я. Не ну не буду ж я далі корячитися у нього на очах. А в нього, мабуть за часом починається чергування, він же повинен поспішати на свою роботу. Мабуть.  Точно його робота...

- Знайшли вже...

- Для кого кі...

Почали ми разом говорити й зупинилися дивлячись один на одного.

 – Ще не знайшли. - Зітхнув він. - Як тільки стане щось відомо, я тобі повідомлю.

- Зрозуміла. Дякую.  – Пробурчала я. Теж мені супер - пупер патруль. Не можуть знайти в людському містечку їхніх злочинців.  Як же вони в інших світах справляються? Я пирхнула.

У Даніеля з лиця зійшла усмішка.

- Ми знайдемо! Я тобі обіцяю!  – Серйозним тоном сказав він. І в цей момент мені дуже захотілося повірити йому.

Я відвела погляд.

- Добре. -Поправивши рукою пасмо, що вибилося з хвоста сказала я й зітхнувши знову глянула на нього.

Помітивши, як Даніель пройшовся потемнілим поглядом по моєму тілу й зупинився на очах.  Від такого погляду по моєму тілу пробіг табун мурах.

- А я, на відвідувачів перших чекаю. Ознайомилася з вашим місцевим "телефоном" та тепер готую номер люкс. – Протараторила швидко я, бо пауза затягувалася.

- Відвідувачів?  І хто ж у нас перші відвідувачі та коли будуть? – Спохмурнів він. Мабуть, усвідомивши, що тепер його патрулювання стануть трохи напруженішими.

– Завтра. Як її там... Коротше принцеса з Фуєгосу з чоловіком.

Я побачила як його очі розширилися, а на вилицях заграли жовна. Він підвівся зі стільця й почав ходити туди-сюди по кімнаті.

- Трін. - Зупинившись, сказав крізь зуби він.  - Хто б сумнівався, що почувши про те, що тут з'явилась берегиня вона не завітає зразу же сюди.

Я здивовано на нього подивилася.

- Чому ти так думаєш? Ти її знаєш?

Він пирхнув.

- Звичайно, а хто її не знає у нашому світі? Досить відома та привілейована персона. Я порадив би триматися тобі від неї якомога далі, але вже пізно й навряд чи у тебе був на це шанс.  - Даніель підійшов до мене, присів навпочіпки й взявши мене за руки сказав. - Так, що просто поводься з нею шанобливо. Тихіше води, нижче трави. Чула? - Його очі справляли на мене гіпнотичне враження. Хотілось дивитись в них вічно. Він також вдивлявся в мої очі, шукаючи щось у їх глибині. На мить моє серце ніби завмерло і я затримала дихання.

- Ти зараз її до інфаркту доведеш Денні!  - Сказав Адріан затягуючи в кімнату якісь різнокольорні пакунки то коробки.

Ми з Данієлем відсахнулися один від одного.  Він підвівся і глянувши на Адріана склав руки на грудях.

- А ти що тут робиш, рудий хитрий лис?  - Примружившись, спитав він.

- А ти думаєш вона сама б додумалася яку кімнату їй вибрати для принцеси та де взяти всі ці шикарні предмети?  - Він тицьнув рукою на ганчірку, яка дбайливо відтирала картину, на якій була зображена напівгола дівчина та щітку, яка перебралася в цю кімнату й терла ковані бильця ліжка.

Даніель перевів погляд на ганчірку й хмикнув.

- Твоя правда. Стеж за тим, щоб Лейя не влипла в неприємності. Ти ж знаєш характер принцеси.